На п’ятнадцятиріччя мама подарувала мені потьмянілий від часу срібний перстень з великим прозоро-блакитним каменем. “Красивий, – подумала я, – але явно не новий. По-моєму, таких зараз не роблять. Цікаво, чий він?” Немов угадавши мої думки, мама сказала: “Раніше його носила твоя бабуся – зробили на замовлення. Потім вона мені його подарувала. А я дарую тобі.
Не загуби, він для нас із бабусею дуже коштовний”.
Так я довідалася, що в моїй зовсім звичайній родині є справжня реліквія, пам’ять про старовину. Зовсім як у кіно.
Вона сама розповіла мені історію маминого подарунка. Виявляється, цей перстень замовив для бабусі її батько, мій прадід, до її сімпадцятиліття. Перстень хоч і срібний, але дуже тонкої ручної роботи, тому дорогий.
Він був на бабусиній руці того дня, коли вона виходила заміж за мого діда і тоді, коли з’явилася
Коли я йшла на комсомольські збори, то знімала перстень, а вдома знову надівала. Усю роботу з ним робила. Матері твоїй в школу його носити я не дозволяла, але сказала, щоб на весілля наділа обов’язково. І вона наділа.
От уже скільки років вони з твоїм батьком разом – я на них не намилуюся. Мама твоя теж дочку хотіла – і в неї тепер є ти. Так що ти перстеньок носи – щаслива будеш”.
Подруги часто запитують мене, звідкіля в мене такий перстень. Я розповідаю їм усе, що почула від бабусі. “Щаслива ти, – кажуть вони мені, – якщо у вашій родині є такий талісман”. Так, можливо, я щаслива. І щастя мені приносить мій перстень.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)