СІМ’Я МАРМЕЛАДОВЫХ І ЇЇ РОЛЬ У РОМАНІ “ЗЛОЧИН І ПОКАРАННЯ” Роман Федора Михайловича Достоєвського “Злочин і покарання один із самих складних добутків російської літератури, у якому автор розповів про історію загибелі душі головного героя після здійснення їм злочину, про відчуження Родіона Раскольникова від усього миру, від найближчих йому людей матері, сестри, друга. Достоєвський справедливо затверджуючи, що повернутися в цей мир, знову стати повноправним членом суспільства можна, лише ставши проти людиноненависницьких ідей,
Центральною фігурою роману є, звичайно, Родіон Розкольників. Але в “Злочині й покаранні” багато інших діючих осіб. Це Разумихин, Авдотья Романівна й Пульхерия Олександрівна, Раскольниковы, Петро Петрович Лужин, Аркадій Іванович Свидригайлов, Мармеладовы.
Сім’я Мармеладовых відіграє особливу роль вромане.
Адже саме Сонечке Мармеладовой, її вірі й безкорисливій любові зобов’язаний
Навіть у своєму жахливому положенні Соня зуміла залишитися людиною, пияцтво й розпуста не торкнулися її. Але ж перед нею був яскравий приклад занепалого, повністю роздавленого вбогістю й власним безсиллям щось змінити в житті, батька. Терпіння Соні і її життєва сила багато в чому походять від її віри.
Вона вірить у Бога, у справедливість всім серцем, не вдаючись у складні філософські міркування, вірить сліпо, нерозважливо.
Та й у що ще може вірити вісімнадцятирічна дівчина, все утворення якої “трохи, книг змісту романтичного”, що бачить навколо себе тільки п’яні сварки, дрязги, хвороби, розпуста й горе людське? Достоєвський протиставляє смиренність Соні бунту Раскольникова. Згодом Родіон Розкольників, не прийнявши розумом релігійності Соні, серцем вирішує жити її переконаннями.
Але якщо образ Соні представляється нам протягом усього роману, те її батька, Семена Захарыча й мачуху Катерину Іванівну з її трьома маленькими дітьми, ми бачимо лише в декількох епізодах. Але ці нечисленні епізоди незвичайно значимі
Перша зустріч Семена Захарыча Мармеладова й Родіона Раскольникова відбувається на самому початку роману, саме тоді, коли Розкольників зважується на вбивство, однак ще не до кінця ввірувавши у свою “наполеонівську” теорію. Родіон перебуває в якімсь гарячковому стані: навколишній світ для нього існує, але як би в нереальності: він майже нічого не бачить і не чує. Мозок свердлить тільки одне питання: “Бути або не бути?
” Для Раскольникова Мармеладов просто п’януватий завсідник распивочной. Але, спочатку неуважно слухаючи монолог Мармеладова, Розкольників незабаром переймається до оповідача цікавістю, а потім і співчуттям. Цей брудний, що втратив усяке людське достоїнство відставний чиновник, що обкрадає власну дружину й просить у дочки-повії гроші на похмілля, чимсь торкає Раскольникова, запам’ятовується йому. У Семені Захарыче крізь його відразливу зовнішність все-таки переглядає щось людське
Відчувається, що його мучить совість, що йому боляче й огидно його теперішнє положення. Він не винить дружину в тім, що вона, може бути, сама того не бажаючи (“не в здоровому розумі це сказано було, а при схвильованих почуттях, у хворобі й при плачі дітей не евших, та й сказано більше заради образи, чим у точному змісті…”), штовхнула Соню на вулицю
Дочка ж Мармеладова взагалі вважає святий. Семен Захарыч кається у своїй “слабості”, йому важко бачити голодних дітей і сухотну Катерину Іванівну, у запальності він кричить: “…Я природжена худоба!” Мармеладов слабка, безвладна людина, але він, по-моєму, краще й честнее тих, хто глузував з нього враспивочной.
Семен Захарыч здатний гостро почувати чужий біль і несправедливість. Душу його не зачерствіла, не стала, незважаючи ні на що, глухий до страждань людей. Мармеладов любить дружину і її маленьких дітей.
Особливо зворушливі слова Катерины Іванівни на поминках Мармеладова про те, що після його смерті в кишені в її чоловіка знайшли м’ятного петушка.
Мармеладов, може бути, смішний і жалюгідний зі своїм благанням про прощення, але він щирий у ній, та й не так багато треба цій нещасній людині: усього-те щоб його вислухали без глузування й хоча б спробували зрозуміти. Соня змогла зрозуміти вбивцю-раскольникова, значить і Мармеладов заслуговує якщо на виправдання, то принаймні жалю. Зовсім інша людина Катерина Іванівна. Вона шляхетного походження, з Алл С о ч. Р У дворянської сім’ї, що розорилася, тому їй доводиться в багато разів важче, ніж пасербиці й чоловікові.
Справа навіть не в життєвих труднощах, а в тім, що в Катерины Іванівни немає віддушини в житті, як у Соні й Семена Захарыча.
Соня знаходить розраду в молитвах, у Біблії, а її батько хоч ненадовго забувається в шинку. Катерина Іванівна ж натура жагуча, зухвала, бунтарська й нетерпляча. Їй здається теперішнім пеклом навколишнє оточення, а людська підлість, з якої вона зіштовхується на кожному кроці, боляче ранить її. Катерина Іванівна не вміє терпіти й мовчати, як Соня
Сильно розвинене в ній почуття справедливості спонукує неї до рішучих дій, що веде до нерозуміння її поводження навколишніми. Про тяжке становище сім’ї Мармеладовых, смерті Катерины Іванівни й Семена Захарыча автор “Злочину й покарання” розповідає для того, щоб читач відчув ту задушливу, тісну, нестерпну атмосферу Петербурга шістдесятих років дев’ятнадцятого сторіччя, у якій змушені були жити соціальні низи суспільства.. Але ж до них належав головний герой роману, і теорія “надлюдини” народилася саме в такій обстановці.
Широко відомий термін “Петербург Достоєвського”. В “Злочині й покаранні” “Петербург Достоєвського” це розважальні заклади, шинки, п’яні жінки-самогубця, підлість, злість і жорстокість більшості людей, дріб’язкові сварки, що жахають зовнішні умови життя: “пил, цегла й известка, сморід із крамничок і распивочных…
“, кімнати “труни” у напіврозвалених будинках. Сім’я Мармеладовых одна з тисяч подібних їй сімей бідняків. Історія цієї сім’ї є як би передісторією злочину Раскольникова. Однак роль сім’ї Мармеладовых не обмежується лише створенням тла, на якому розвивалася трагедія злочину Родіона Раскольникова. Ф. М. Достоєвський протиставленням характерів Мармеладовых і Лужина, Раскольникова й Разумихина, Свидригайлова й Дунечки Раскольниковой підкреслює контрасти сучасної йому дійсності з її соціальною нерівністю, гнобленням одних і багатством, уседозволеністю інших
И, мабуть, саме головне те, що в зображенні сім’ї Мармеладовых, читач ясно бачить Достоєвського гуманіста з його любов’ю до “маленьких людей” і прагненням розібратися в душі навіть найстрашнішого злочинця
(1 votes, average: 5.00 out of 5)