Роль сім’ї Мармеладових у романі “Злочин і покарання”

Роман Федора Михайловича Достоєвського “Злочин і покарання – один із самих складних добутків російської літератури, у якому автор розповів про історію загибелі душі головного героя після здійснення їм злочину, про відчуження Родіона Раскольникова від усього миру, від найближчих йому людей – матері, сестри, друга

Достоєвський справедливо затверджував, що повернутися в цей мир, знову стати повноправним членом суспільства можна лише ставши проти людиноненависницьких ідей, очистившись стражданням

Вдумливо читаючи роман, мимоволі

усвідомлюєш, як глибоко автор проникнув у душі й серця своїх героїв, як осяг людський характер, з якою геніальністю повідав про моральні потрясіння головного героя

Центральною фігурою роману є, звичайно, Родіон Розкольників

Але в “Злочині й покаранні” багато інших діючих осіб. Це Разумихин, Авдотья Романівна й Пульхерия Олександрівна Раскольникови, Петро Петрович Лужин, Аркадій Іванович Свидригайлов, Мармеладови.

Сім’я Мармсладових відіграє особливу роль у романі. Адже саме Сонечке Мармеладовой, її вірі й безкорисливій любові зобов’язаний Розкольників своїм духовним відродженням.

Її велика любов, що исстрадались, але чиста душа, здатна навіть в убивці побачити людину, співпереживати йому, мучитися разом з ним, урятували Раскольникова. Так, Соня “блудниця”, як пише про неї Достоєвський, але вона була змушена продавати себе, щоб урятувати від голодної смерті дітей своєї мачухи.

Навіть у своєму жахливому положенні Соня зуміла залишитися людиною, пияцтво й розпуста не торкнулися її. Але ж перед нею був яскравий приклад занепалого, повністю роздавленого вбогістю й власним безсиллям батька

Терпіння Соні і її життєва сила багато в чому походять від її віри. Вона вірить у Бога, у справедливість всім серцем, не вдаючись у складні філософські міркування, вірить сліпо, нерозважливо. Та й у що ще може вірити вісімнадцятирічна дівчина, все утворення якої – “кілька книг змісту романтичного”, що бачить навколо себе тільки п’яні сварки, дрязги, хвороби, розпуста й горе людське?

Достоєвський протиставляє смиренність Соні бунту Раскольникова.

Але якщо образ Соні супроводжує нас протягом усього роману, те її батька, Семена Захарича, і мачуху Катерину Іванівну із трьома маленькими дітьми ми бачимо лише в декількох епізодах. Однак ці нечисленні епізоди незвичайно значимі

Перша зустріч Семена Захарича Мармеладова й Родіона Раскольникова відбувається на самому початку роману, саме тоді, коли Розкольників зважується на вбивство, втім, ще не до кінця ввірувавши у свою “наполеонівську” теорію. Для Раскольникова Мармеладов – просто п’януватий завсідник распивочной. Але, спочатку неуважно слухаючи монолог Мармеладова, Розкольників незабаром переймається до оповідача цікавістю, а потім і співчуттям.

Цей брудний, що втратив усяке людське достоїнство відставний чиновник, що обкрадає власну дружину й просить у дочки-повії гроші на похмілля, чимсь торкає Раскольникова, запам’ятовується йому. У Семені Захариче, крізь його відразливу зовнішність, все-таки переглядає щось людське

Душу його не зачерствіла, не стала незважаючи ні на що глухий до страждань людей. Мармеладов любить дружину і її маленьких дітей. Особливо зворушливі слова Катерини Іванівни на поминках Мармеладова про те, що після його смерті в кишені в її чоловіка знайшли м’ятного петушка.

Катерина Іванівна – зовсім інша людина. Вона шляхетного походження, із дворянської сім’ї, що розорилася, тому їй доводиться в багато разів важче, ніж пасербиці й чоловікові. Справа навіть не в життєвих труднощах, а в тім, що в Катерини Іванівни немає віддушини в житті, як у Соні й Семена Захарича. Соня знаходить розраду в молитвах, у Біблії, а її батько хоч ненадовго забувається в шинку.

Катерина Іванівна ж – натура жагуча, горда, бунтарська й нетерпляча. Їй здається теперішнім пеклом навколишнє оточення, а людська підлість, з якої вона зіштовхується на кожному кроці, боляче ранить її. Катерина Іванівна не вміє терпіти й мовчати, як Соня

Сильно розвинене в ній почуття справедливості спонукує неї до рішучих дейотвиям, що веде до нерозуміння її поводження навколишніми

Широко відомий термін “Петербург Достоєвського”. В “Злочині й покаранні” “Петербург Достоєвського” – це розважальні заклади, шинки, п’яні жінки, самогубці, підлість, злість і жорстокість більшості людей, дріб’язкові сварки, що жахають зовнішні умови життя: “пил, цегла й известка, сморід із крамничок і распивочних..,”, кімнати-“труни” у напіврозвалених будинках

Сім’я Мармеладових – одна з тисяч подібних їй сімей бідняків

Ф. М. Достоєвський протиставленням характерів Мармеладових і Лужина, Раскольникова й Разумихина, Свидригайлова й Дунечки Расколь-Никовой підкреслює контрасти сучасної йому дійсності з її соціальною нерівністю, гнобленням одних і багатством, уседозволеністю інших. І, мабуть, саме головне те, що в зображенні сім’ї Мармеладових читач ясно бачить Достоєвського-Гуманіста з його любов’ю до “маленьких людей” і прагненням розібратися в душі навіть найстрашнішого злочинця

Штовхаючи свого героя на вбивство, Ф. М. Достоєвський прагне усвідомити причини того, чому у свідомості Родіона Раскольникова виникає настільки жорстока ідея. Звичайно, його “середовище заїло”. Але заїла вона й бідну Сонечку Мармеладову, і Катерину Іванівну, і багатьох інших. Чому ж не стають убивцями вони? Справа в тому, що Корінь злочину Раскольникова лежать набагато глибше.

На його погляди величезний вплив робить популярна в XIX столітті теорія існування “сверхлюдей”, тобто таких людей, яким дозволено більше, ніж звичайній людині, тої “тремтячої тварини”, про яку міркує Розкольників. Відповідно, і сам злочин Родіона Раскольникова розуміється письменником набагато глибше. Зміст його не тільки в тім, що Розкольників убив бабу-процентщицу, але ще й у тім, що він сам дозволив собі це вбивство, загордився себе людиною, якій дозволено вирішувати, кому жити, а кому немає. На думку Достоєвського, вершити людські долі здатна тільки Бог

Отже, Родіон Розкольників ставить себе на місце Бога, подумки дорівнює себе до нього. Що ж це спричиняє? Ф. М. Достоєвський не сумнівався, що тільки Бог, Христос повинен бути моральним ідеалом людини.

Заповіді християнства непорушні, і шлях наближення до ідеалу полягає у виконанні цих заповідей. Коли Родіон Розкольників ставить на місце Бога себе, він сам починає створювати для себе й певну систему цінностей

А це значить, що він дозволяє собі всі й поступово починає втрачати всі кращі якості, зневажаючи загальноприйняті моральні норми. Ф. М. Достоєвський не сумнівається: цей злочин не тільки його героя, але й багатьох людей цієї епохи. “Деїзм дав нам Христа, тобто до того високе подання людини, що його зрозуміти не можна без благоговіння, і не можна не вірити, що це ідеал людства віковічний. А що дали нам атеїсти?” – запитує Росію Ф. М. Достоєвський і сам відповідає: теорії, які породжують злочин, тому що атеїзм неминуче приводить до втрати морального ідеалу, Бога вчеловеке.

До атеїзму може прийти лише людина, що живе розумом. Розкольників – студент, що свідомо відгородив себе від нормального життя, від людей, і в його кімнаті-могилі все сприяє приглушенню почуттів і пропасній роботі думки. Отже, на думку Достоєвського, розумне життя людини повинна бути підпорядкована почуттю, інакше суспільству не уникнути злочинів

Ф. М. Достоєвський не сумнівається, що сучасні злочини є наслідок неправильного життя людей. У світі царює зло, ненависть, люди принижені, їхнього почуття втаптиваются в бруд. Як же боротися зі злочинами?

У жодному разі не насильством! Зло завжди буде породжувати зло, а тому необхідно шукати моральні шляхи зміни людини


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Роль сім’ї Мармеладових у романі “Злочин і покарання”