Шлях Шекспіра від “Комедії помилок” до “Сну в літню ніч”

“Сон у літню ніч” – найбільш романтична із всіх комедій Шекспіра. Це чарівна феєрія, і ще Бєлінський відзначив, що поряд з “Бурою” “Сон у літню ніч” являє собою “зовсім інший світ Творчості Шекспіра, ніж його інші драматичні добутки – мир фантастичний”. У цій комедії великий реаліст віддався на волю своєї уяви

Він наповнив п’єсу вигаданими, фантастичними істотами, представив події в такому незвичайному виді, що в глядача створюється враження, схоже на те, яке буває під час сновидінь. Так, це сон – сон у літню

ніч, коли місяць м’яким світлом опромінює ніжно шарудливу під легким вітерцем листя дерев і в шереху нічного лісу чудиться якесь дивне й таємниче життя. Бєлінський писав, що в цій п’єсі образи героїв носяться перед нами, немов “тіні в прозорому сутінку ночі через рожеву завісу зорі, на різнобарвних хмарах, витканих з ароматів квітів…”.

Але навіть фантазія ніколи не буває в Шекспіра відірваної від земної реальності. Як і сновидіння, вона виткана з елементів життя, і, подібно тому як у сні є своя логіка, так є вона й у цій комедії. Різнорідні мотиви склали основу цього вигадливого сну а літню ніч

У

такому саме лісі й розгортається перед нами вся дія “Сну в літню ніч”. Це одна із самих поетичних комедій Шекспіра. Вона робить дивно чарівне враження зовсім неповторним сполученням реальності й фантастики, серйозної й смішного, лірики й гумору. Все це спаяно в Шекспіра так міцно й органічно, що критичний аналіз, що розкладає цю єдність на окремі елементи, руйнує поетичну цілісність добутку

Зате, з іншого боку, може бути, він якоюсь мірою проллє світло на задум Шекспіра й засобу, застосовані їм для його здійснення. У комедії два основних плани дії – реальний і фантастичний. Але усередині кожного з них є ще свої градації.

Вони втілені в сюжетні мотиви, що становлять дія комедії, а воно складається з п’яти елементів. “Сон у літню ніч” – казка, повна чарівної принадності, що малює вигаданий мир, у якому труднощі й протиріччя життя переборюються легко, по помаху чарівництва. Це казка про людське щастя, про свіжі юні почуття, про принадність літнього лісу, у якому відбуваються чудесної й незвичайної історії

Художня сміливість Шекспіра виявилася в тім, як невимушено сполучив він найтоншу поезію із самою низинною прозою, чарівну фантастику з фарсом. Саме тому, що він уже усвідомлював силу свого мистецтва, він міг так посміятися над ремісниками з їхнім примітивним театром і прагненням до натуралістичних подробиць. Ми не знаємо точно, як ставилася комедія “Сон у літню ніч” шекспірівською трупою

Навіть якщо деякі машинні пристосування й застосовувалися при постановці, в основному театр того часі міг розраховувати головним чином все-таки на те, що глядач зуміє багато чого уявити. Весь сюжет комедії – це сміливий політ творчої фантазії драматурга, і від глядача була потрібна здатність піддатися грі уяви художника, перейнятися нею, забувши про всі розумові вимоги натуральності й правдоподібності. Ми можемо сказати, що іронія пронизує не тільки сюжет комедії, але й всю її художню структуру. Автор як би говорить нам: усе, що ви бачите, звичайно, фантазія, жарт, але й у фантазії, і в жарті є частка правди

“Сон у літню ніч” – найбільш романтична із всіх комедій Шекспіра. Це чарівна феєрія, і ще Бєлінський відзначив, що поряд з “Бурою” “Сон у літню ніч” являє собою “зовсім інший світ творчості Шекспіра, ніж його інші драматичні добутки – мир фантастичний”. У цій комедії великий реаліст віддався на волю своєї уяви

Він наповнив п’єсу вигаданими, фантастичними істотами, представив події в такому незвичайному виді, що в глядача створюється враження, схоже на те, яке буває під час сновидінь. Але навіть фантазія ніколи не буває в Шекспіра відірваної від земної реальності. Як і сновидіння, вона виткана з елементів життя, і, подібно тому як у сні є своя логіка, так є вона й у цій комедії. Різнорідні мотиви склали основу цього вигадливого сну а літню ніч. Англійська Природа й типи, узяті з англійського життя, сучасної Шекспірові, сусідять із рисами культури й побуту південних країн.

Дія відбувається Вафинах.

Правитель Афін має ім’я Тезея, одного з популярнейших героїв античних переказів про скорення греками войовничого племені жінок – амазонок. На цариці цього племені, Іполитові, і жениться Тезей. Юні герої комедії Лизандр і Деметрий, Гермия й Олена, схожі на образи італійських комедій Шекспіра Що ж стосується ремісників – Основи, Пигви, Дудки й інших, то вони були списані Шекспіром із сучасної йому англійського життя. І ліс, що, судячи з ремарки в тексті, повинен бути неподалік від Афін, звичайно, зовсім не грецький ліс

У комедії два основних плани дії – реальний і фантастичний. в “Сні в літню ніч” Шекспір зобразив комедію любові. Якщо любов може підняти людину до висот щирого героїзму, як ми це бачимо в ” Ромео й Джульетте”, то бувають і такі життєві ситуації, коли захопленість своєю пристрастю робить людини смішним. Любов іноді змушує людини робити дивні, вигадливі вчинки. Про цьому дуже ясно говорить у комедії мудрий Тезей. Коли людина керується тільки почуттям, він нерідко помиляється.

Почуття оманні, і людина, піддавшись уяві, може помилитися у своїх прихильностях. Так, Деметрию здається спочатку, що він любить Гермию, а потім його почуття переноситься на Олену, і він переконується в тім, що перший потяг було помилковим

Ми знаємо, що в комедії метаморфоза почуттів юнаків і дівчин, що бігли в афінський ліс, викликана чарами того чарівного квіткового соку, що Добрий Малий Робін вичавив їм в очі. Але якщо тут випадок представлений у фантастичному образі веселого лісового духу, те це лише символ того, що може відбутися з людиною й у реальному житті, коли збіг обставин змусить його міняти свої симпатії й прихильності самим несподіваним образом. Ця мінливість почуттів і осліплення, викликуване ними, досягають своєї кульмінації тоді, коли Титания під впливом чарів закохується в Основу, як якби він був дивним красенем. Комічне, отже, проявляється в “Сні в літню ніч” як вигадлива гра людських почуттів, що змушують героїв робити дивні вчинки й міняти свої симпатії самим непоясненим образом

Весь цей масив комедії проникнуть найтоншою іронією, з який Шекспір дивиться на дивні примхи людського серця. І якщо він посміюється над цими героями, що проявляють мінливість почуттів, то в сміху його немає й тіні осуду або сарказму. Це казка про людське щастя, про свіжі юні почуття, про принадність літнього лісу, у якому відбуваються чудесні й незвичайні історії. Художня сміливість Шекспіра виявилася в тім, як невимушено сполучив він найтоншу поезію із самою низинною прозою, чарівну фантастику сфарсом.

Саме тому, що він уже усвідомлював силу свого мистецтва, він міг так посміятися над ремісниками з їхнім примітивним театром і прагненням до натуралістичних подробиць. У веселій і легкій комедії стикаються мир людей і чарівний мир фей. Обидва мири не однорідні ні в соціальному відношенні – Шекспір виводить на сцену герцога й ремісників, ні в хронологічному – давньогрецькі персонажі Тезей і Іполита дивляться подання акторів-аматорів шекспірівської епохи, ні, нарешті, у генетичному – за кожним колом персонажів ховається своя традиція яка по-своєму трансформується

Оберон і Титания беруть участь як рівноправні персонажі в основній дії й грають не тільки допоміжну роль, захищаючи Тезеєві й допомагаючи закоханим. У комедії розігрується і їх власна любовна інтрига, у яку залучені люди: приводом для сварки стає приймак Титании – хлопчик, син померлої жінки, а наслідком сварки – пристрасть Титании до Мотка. Перетворивши фей у персонажів, Шекспір наділяє їхніми характерами: видозмінюючи загальні традиційні риси, він змішує їх з конкретними, індивідуальними.

У лицарській літературі, а слідом за нею й у ренесансної могутність фей проявлялося головним чином у їхніх відносинах з людьми. Разом з тим ці могутні парфуми мають чисто людські риси й властивості. Вони люблять, ревнують, сваряться, обвинувачуючи один одного в невірності. Титания горда, перекірлива й у той же час ніжна й чутлива. Наполегливий, хитрий і глузливий Оберон приборкує неї, поставивши в смішне положення.

Феї так само мінливі, як і люди, міняється навіть тон їхнього мовлення Образи в трагедіях “Шекспіра Гамлет” і “Король Лір”.

Сутність трагізму в Шекспіра завжди полягає в зіткненні двох почав – гуманістичних почуттів, тобто чистої й шляхетної людяності, і вульгарності або підлості, заснованих на користі й егоїзмі. По думці Шекспіра, доля кожної людини є результат взаємодії його характеру й навколишніх обставин. Шекспір із залізною логікою показує, як кращі люди, найблагородніший, розумні й обдаровані, гинуть під натиском темних сил (Гамлет, Лір), з якою легкістю зло часом опановує душею людини й до яких жахливих наслідків це приводиться