11 клас
Школа і ми
Ми починаємо навчатися змалечку. Перші наші вчителі – це найрідніші люди в світі: матуся, татко, дідусі та бабусі. Ми спочатку вивчаємо слова, потім починаємо рахувати. Але час домашнього навчання надто швидко спливає.
Час готуватися до школи.
Я згадую свій перший день в школі з великою теплотою. Клас був такий чистенький, охайний, як і ми; парти сяяли в променях вересневого сонця. Ми посідали за парти, і почалася ціла доба мого життя – роки шкільного навчання.
Поки ми були ще малими, навчання здебільшого
У старших класах майже всі зрозуміли, що саме тут, у стінах рідної школи закладається наше май-бутнє, а наше життя набуває дорослого сенсу. Дійсно, саме в шкільні роки людина вчиться робити вибір: яким предметам віддати перевагу, з ким дружити, у кого закохуватись? Я відчував своє духовне змужніння з кожним новим навчальним роком і не дивувався цьому.
Коли
У старших класах вільного часу набагато менше, ніж у молодших, а дошкільнятам можна лише позаздрити! Але ми не марнуємо часу: майже кожен з нас має справжнє хобі, і багатьом, на мій погляд, це хобі надасть велику допомогу в дорослому житті. Основне серед наших захоплень – це оволодіння комп’ютером.
Так, без цього у дорослому світі і кроку не ступити, особливо якщо збираєшся робити гідну кар’єру. Ми допомагаємо один одному, обмінюємося інформацією, працюємо разом. І наша викладачка інформатики заохочує нас до цього.
Пройде зовсім небагато часу, і школа залишиться лише в спогадах. Багато разів ми були учасниками свята Першого вересня, коли лунає дзвоник, – для одних він перший, для інших – останній. І це є дуже символічною подією, бо ж передача естафети знань, духовного і фізичного зростання – це дуже важлива річ.
Я запевняю себе: коли доведеться залишити школу, смутку в душі не буде, але серце заперечує це. Кожне прощання сумне, і кожне прощання останнє. Я заплющую очі і бачу той недалекий день, коли над осяяним сонцем двором нашої школи велично і трохи тужливо розкотиться шкільний вальс, вічний, як усе насправді важливе.