Т. Шевченко – великий український поет, виразник найглибших заповітних прагнень народних мас. Він сміливо підніс прапор боротьби за волю й щастя народу.
У 1845 році, будучи тяжко хворим, Шевченко написав свій знаменитий вірш “Заповіт”. Сталося це пізньої осені 1845 року. Т. Шевченко в цей час працював на Переяславщині за завданням археографічної комісії – змальовував пам’ятки старовини.
У дорозі він застудився і захворів на запалення легенів. Цей тяжкий недуг тоді не часто виліковували. Важко було на душі у поета. Думав, що незабаром
Скільки ще хотілося зробити для милої України, для визволення рідного народу! Саме тоді і народилося це його полум’яне звернення до українського народу, в якому заповідає поховати його на могилі коло Дніпра “на Вкраїні милій” і закликає до боротьби.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
Поет твердо вірить, що повсталий народ порве нарешті кайдани рабства і побудує нове суспільство, вільну, нову сім’ю, де б і його, поета, не забули “пом’янути незлим тихим словом”. У “Заповіті”
Тут виявилось далекоглядне прозирання Шевченка в майбутнє.
“Заповіт” Т. Шевченка – це духовний заповіт усьому народові побудувати вільну, незалежну державу. Пройде багато років, доки збудуться пророчі слова поета. Але в тому, що зараз Україна – незалежна, вільна, визнана в усьому світі країна, “без мужика й пана”, – велика заслуга її геніального сина Т. Шевченка. І “у великій братній сім’ї ми тебе не забули, Тарасе”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)