Визначальною своєрідністю драматичного твору є те, що майже весь текст становить мова персонажів. У діалогах дійові особи обмінюються думками, виражають своє ставлення до предмета розмови, свої настрої та почуття. Свій монолог персонаж може звертати до глядача, до себе самого. В одних монологах персонажі висловлюють свої потаємні мрії, прагнення (Невідомий про “нову комерцію”, Копач – про скарби, Калитка – про землю і гроші та ін.) або розповідають про те, що відбулося раніше, до початку дії в п’єсі чи по ходу дії, але за межами сцени
Ті слова в окремому висловлюванні одного персонажа, на які відповідає інший персонаж, називаються реплікою (від лат. геріісо – заперечую, відповідаю, розкриваю). Діалогічна форма п’єс зумовлена тим, що вони призначаються для вистави на сцені. Проте дійові особи п’єси не тільки говорять, а й щось роблять, певним чином поводяться. Єдність висловлювань та дії персонажів у драматичному творі нерозривні. Мова автора в п’єсі посідає невелике місце.
Це список дійових осіб, описи вигляду сцени, імена персонажів перед їх висловлюванням.
До мови автора нележать також зауваження в дужках (рідше – між рядками) про те, з якою інтонацією, з якими почуттями, жестами, мімікою говорить персонаж, що при цьому робить, як поводиться. Мова автора в п’єсі називається ремарками (від фр. ге-тагдие – помітка, примітка). Наявність ремарок також зумовлена вимогами й особливостями сценічного мистецтва. Вони допомагають створити сценічний образ, який втілював би задум автора; костюмеру, гримеру – надати актору зовнішнього вигляду, відповідного ролі; декораторам – відтворити авторські описи сцени в інтер’єрах та пейзажах. Читачеві ремарки допомагають краще уявити зображене в п’єсі.
Зверніть увагу на те, що в ремарках дієслова мають форму теперішнього часу. Ця дрібна, на перший погляд, деталь дуже посутня: вона створює таке враження, немов би дія в п’єсі відбувається тепер, на наших очах. Вимогам сцени підпорядкована й будова драматичного твору. Текст п’єси ділиться на дії тому, що події, зображені в кожній з них, відбуваються в різних місцях і сцена повинна мати відповідний вигляд.
Між діями під час вистави робляться перерви (антракти). Вони потрібні акторам і глядачам для відпочинку, а декораторам – для переобладнання сцени. Дії поділяються на я в и, що зв’язано з появою на сцені або виходом артистів за куліси.
Образи-характери в п’єсі творяться тими ж прийомами, що й у епосі, проте роль кожного прийому не однакова. Найбільшого значення набуває мовлення персонажа, його вчинки, поведінка, зовнішність. Авторська характеристика (в ремарках) відіграє значно меншу роль, аніж у епосі.
Обсяг драматичних творів такий, щоб вистава тривала не більше чотирьох годин.
Драма (гр. йгата – дія) – літературний рід, у творах якого, призначених для вистави на сцені, явища життя й характери розкриваються в розмовах та дії персонажів. Основні особливості драматичних творів: єдність дії та слова; зображення персонажів через їхні вчинки, поведінку, висловлювання; відтворення подій як живого процесу; наявність ремарок; призначення для вистави на сцені; поділ тексту на дії, картини, яви; діалогічна форма. Ви знаєте, що є різні драматичні жанри, основні з яких – драма (як вид), комедія, трагедія.
Комедії можуть бути гумористичні (“Фараони” О. Коломійця) і сатиричні (“Сто тисяч” І. Карпенка-Карого). В гумористичних комедіях викриваються хиби в характерах окремих людей, внаслідок чого герої потрапляють у рівні смішні ситуації. У сатиричних комедіях викриваються і засуджуються корінні пороки суспільного життя.
Критика сучасної письменникові дійсності незрівнянно глибша, ніж при гумористичному зображенні, гостріша, спрямована не на викорінення пороків (викорінити їх і не можна!), а на знищення самого ладу, який породжує такі потворні явища.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)