Правління Октавіана Августа тривало з 31 р. до н. е. до 14 р. н. е. Він правив самочинно і, дійсно, роки його правління відповідають визначенню “золотої доби”. Проте своїм спадкоємцям Октавіан залишив і весь жах та проблеми неосяжної імперії. Після вже ніхто не мріяв про повернення республіканського правління.
Наступні імператори, користуючись тим авторитетом, який падав їх владі Октавіан Август, вже мі?. чим не рахувались й довели свою сваволю до потворних розмірів. Про безчинства цих цезарів, необмежених правителів Риму: Тіберія, Капігули,
Ось один із фрагментів його оповіді про Калігулу (правив Римом з 37 по 41 р. н. е., вбитий у віці 39 років):
“Лютість своєї вдачі показав він найяскравіше ось якими вчинками. Коли подорожчав скот, яким відгодовували диких звірів для видовищ, він звелів кинути їм на розтерзання злочинців; й, обходячи для цього в’язниці, він не дивився, хто винний, а прямо наказував, стоячи у дверях, забирати усіх “від лисого до лисого” (латинська приказка, що означає: “від першого до останнього”,
Батьків він змушував бути присутніми при страті синів; за одним з них він послав ноші, коли той спробував ухилитися через нездоровий стан; іншого він відразу після видовища страти запросив до столу і всілякими люб’язностями змушував жартувати та веселитись”. Інші римські імператори не були кращими за чудовисько Калігулу.
Неможливо без почуття жаху і відрази читати про злодіяння, які переконують мислячу людину у тому, що ніякими політичними зисками неможливо виправдати безконтрольну й необмежену владу однієї особистості.
Римська держава, величезна, всемогутня, що наганяла жах усім сусіднім народам, переобтяжена рабовласництвом та награбованим добром, кінець кінцем розсипалась у V ст. після Різдва Христового під мечем іноземців, яких римляни з презирством називали варварами. Це відбулося у 476 р. н. е., коли склав владу останній римський імператор Ромул Августул. Дві людини, що стояли біля колиски та біля смертного ложа Риму, відділені один від одного дванадцятьма століттями, носили одне і те ж ім’я – Ромул. Коло історії Давнього Риму замкнулось. (Підготовано за книгою С. Д. Артамонова “Литература Древнего мира”, див. стор.
169-180).
Так. Коло історії Давнього Риму замкнулось у дванадцяти століттях кровопролить, жорстокості, звірств, але воно залишило й велич громадянського подвигу й патріотизму, взірцеву культуру, шедеври архітектури, літератури, скульптури й живопису, які стали світовою класикою і отримали високу оцінку у наступних культурноісторичних епохах та дали величезну кількість сюжетів, тем, образів і мотивів для світової культури.
На могильній плиті Вергілія викарбовано напис, який вважають його стислою автобіографією: “У Мантуї родився, Калабрією взятий. Спочиваю в Партенопеї. Оспівав пасовища, села, вождів”. їх. Ми; справді, знаємо, що Вергілій народився у містечку (селищі) Анди неподалік Мантуї, а помер у Партенопеї (антична назва Неаполя). Він написав твори, у яких описується і оспівується мирне сільське життя пастухів і пастушок (бл.42-39 рр. до н. е. були створені “Буколіки”, 10 еклог, в яких поєднались засади двох поетичних шкіл: “ученість” та прагнення до вишуканої форми “неотериків” , “нових” римських поетів, що відмовились від великих форм драми та епосу й наслідували риси вишуканої олександрійської поезії (кращим серед “неотериків” був Гай Валерій Катулл) та оспівування тихого життя на лоні природи епікурейців.
За основу Вергілій узяв пастуші ідилії грецького поета Феокріта. Під час громадянської війни “Буколіки” сприймались як своєрідна втеча від реальної дійсності в ідеальний світ любові та поезії. Зверніть увагу на ілюстрації Вільяма Блейка до Берилієвих “Буколік”.
Чи вдалося художнику передати ідилічність сільських пейзажів? Чи співпадає бачення Блейка з образами еклог Вергілія? В історії літератури така “ідилічна втеча” позначилась у романтизмі, що виник на межі XVІІІ-XІX століть). Землеробську працю “села” Вергілій зобразив у “Георгіках” (36-29рр. до н. е.). Хоча “Георгіки” були присвячені Октавіану Августу та Меценату, “працювали вони на соціальнополітичну проблему римського суспільства – на відновлення дрібного італійського землеволодіння – і були своєрідним соціальним замовленням.
Основна тема поеми – праця – зближує твір Вергілія з “Трудами і днями” давньогрецького поета Гесіода. Якщо в “Буколіках” йшлося про насолоди, які дає сільське життя, то в “Георгіках” розкривався його трудовий бік, славилася невичерпність і животворність природи. Тема “вождів”, безумовно, втілена в поемі Вергілія “Енеїда” (26-19рр. до н. е.).
(2 votes, average: 3.50 out of 5)