Це винятково важлива для розвитку особистості діяльність. Її ціль полягає в тлумаченні художнього твору, наділенні його особистісним змістом. Тим самим зачіпаються глибинні структури особистості – її ценностно-смисловая сфера
Твір реалізує комплекс взаємозалежних оцінних, естетических і інтелектуально-мовних дій. Воно збуджує акти рефлексії й емпатии, активізує почуття й уява, пам’ять і мислення, формує способи мовного самовираження
Твір на задану тему спонукує його автора виділяти в художній інформації головне, синтезує,
У концентрованому виді наше розуміння можна виразити в такий спосіб. Твір по літературі є форма взаємодії читача з авторським текстом, засіб його значеннєвої реконструкції, що сприяє більше глибокому збагненню літературного твору. Сказане дозволяє інакше глянути на традиційним навчання, що стало, твору як репродуктивно-конструктивної діяльності, коли процес роботи
Принципові властивості такого підходу
До викладеного розуміння твору необхідно зробити два додавання, що стосуються особливостей даного підходу й принципові властивості, що характеризують його
1. Про личностно орієнтований характер навчання. Структурно-функціональний підхід виключає трактування твору як сукупності міркувань, що відбивають здатність автора до більш-менш послідовного відтворення готових знань про добуток. Твір як структура – особливо організоване ціле.
Всі елементи його перебувають у певному взаимоотношении, при якому зміна одного спричиняє зміну інших. Відношенню елементів може дати початок тільки особистість автора твору, що повністю виключає репродукування загальних місць
У границях даного підходу твір – це продукт відкриття особистісних змістів і “особистих” знань, що визначають його сугубо творчий характер. Тому знання про літературний твір, втілені в такому творі, – це завжди знання індивідуальні, “особисті”, найбільш глибокі, міцного й коштовні для суб’єкта
2. Про цілісність процесу навчання. Функціональний^-функціональний-структурно-функціональний підхід до процесу твору має на увазі, що його елементи розглядаються як функції з багатьма зв’язками. Іншими словами, будь-який крок твору є явище, що залежить від інших і змінюється в міру зміни цих інших явищ. Планований результат кожного кроку – завжди відношення.
Наприклад, це відношення Теми до завдання, укладеної в ній; завдання – до головної думки, тези – до структури, ключових понять – друг до друга. Поза цими зв’язками творчий результат просто не існує. Просте перерахування кроків нічого не дасть, оскільки, входячи в різні структури цілого, той самий елемент діяльності здобуває різний зміст
Процес “з’ясування відносин” завжди личностно значимо й цікавий учнем, оскільки він припускає пошук і власні відкриття в області змістів
Два шляхи освоєння діяльності
Для характеристики процесу навчання прийомам твору важливо враховувати, що може бути два шляхи їхнього засвоєння: стихійний і керований
1. Стихійний шлях. Дії не виступають як спеціальні предмети засвоєння. Їхнє становлення йде лише по ходу написання творів, де вони займають місце засобів і тому не усвідомлюються. Навчаючи твору, учитель звичайно покладається на “сочинительский” досвід учнів і не приділяє спеціальну увагу тої предметної ситуації, що повинна моделюватися, переводитися в мовне висловлення. При цьому негласно передбачається, що учні розуміють, що такий твір, яку завдання ставить воно перед пишучої, які існують відносини між елементами твору.
Тому навчання твору зводиться до рекомендацій “розкривати тему”, “дотримувати логіки”, “приводити цитати”, “робити висновки”.
У цьому випадку формування вмінь створювати текст як обумовлене особистісними змістами взаємозалежне ціле розтягується й далеко не завжди приводить до бажаного результату. Але навіть і там, де формуються необхідні вміння, вони залишаються недостатньо усвідомленими, недостатньо узагальненими й у результаті цього обмеженими у своєму застосуванні тими приватними умовами, у яких вони виникли. Як правило, при написанні всякого нового твору учні знову зазнають значних труднощів: не знають, із чого почати, як вибудувати текст, до чого прийти
2. Керований шлях. Прийоми твору виступають як предмети спеціального засвоєння. Ми прийшли до висновку, що основна причина утруднень, з якими звичайно зіштовхуються Твори, що вчаться при написанні, укладена не в інформаційній частині діяльності (про що писати), а в орієнтовній (що сказати і як), зміст якої лежить поза літературним текстом
З огляду на це й розуміючи значення орієнтовної основи дій, ми поставили завдання: знайти узагальнені способи діяльності, які могли б служити фундаментом для будь-якого твору. Методика побудови всякого зв’язного тексту повинна була виступити для учня як орієнтовна основа, що визначає шлях написання твору
Внаслідок керування процес формування дій різко скорочується в часі й приводить до засвоєння заданих прийомів із заздалегідь наміченими властивостями
(1 votes, average: 5.00 out of 5)