Паралелізм – це вид повтору, сутність якого полягає в одночасному зображенні двох або кількох явищ, здійснюваному в однакових синтаксичних конструкціях В основі паралелізму – зіставлення предметів, подій, явищ за принципом подібності або контрасту, тому нерідко паралелізм називають прихованим порівнянням. Паралелізм часто будується на зіставленні картин природи з внутрішнім світом людини. Це так званий психологічний паралелізм, характерний і для народної творчості, і для літератури:
Ой. зійди, зійди ти, зіронько та й вечірняя,
Ой,
Народна пісня
Гори багрянцем кривавим спалахнули,
З промінням сонця західним прощаючись.
Так моє серце жалем загорілося,
З милим-коханим моїм розлучаючись.
Леся Українка
Перша частина паралелізму може подаватися з часткою “не”, тоді цей художній прийом називається заперечним:
Не сон-траво на могилі
Вночі процвітає.
То дівчина заручена
Калину сажає.
Т – Шевченко
Інколи на психологічному паралелізмі будується увесь твір, його тематична основа, як, наприклад, “На вгороді коло броду” Т. Шевченка, “Журба” Л. Глібова,
Гадюка і злюка,
Обоє страшні,-
Та що з них страшніше?
Скажи-но мені.
Страшніше гадюки
Людина лиха!
Від зілля, примови
Гадюка втиха.
Та злюка не втихне
Ні вдень, ні вночі,
Хоч кров їй із серця
Свойого точи.
Як правило, паралелізм будується на зіставленні дій і вже на цій основі – людей, предметів, обставин.