Думаю, що багато кому приємно дивитися на симпатичну дівочу особу з обкладинки глянсового журналу, на милу дитину, на елегантного чоловіка. Ми любуємося гарними людьми. Антуан де Сент-Екзюпері у своїй знаменній казці ” Маленький принц ” сказав: “Саме головне – те, чого очами не побачиш”. Що це – “те”? Що є найголовнішим у нас, чого ми не бачимо?
Душу? Щира краса людини насправді непомітна. Але якось же вона показується.
У милосерді, чуйності, здатності любити… Згадаємо добре чудовиська, якого Настенька полюбила саме
Якою же красою душі треба володіти, щоб не образитися при таких обставинах на всі?
Один раз я прочитала в якійсь газеті історію дівчини, прикутої до інвалідного візка. Ця дівчина вийшла заміж і, за її словами, зовсім щаслива. Бабусі біля під’їзду, звичайно, розпускали плітки: ” Дівчисько-Це – інвалід і раптом – весілля!
Не знали вони й того що в молодої подружньої пари багато друзів, які приходять у їхній будинок, щоб поспілкуватися із завжди веселою й привітною господаркою. І для них не існує інвалідного візка, вони її просто не зауважують…
Краса внутрішня непомітна, вона відбивається у вчинках людини, – у його душі. Це гармонія із самим собою й навколишнім світлом. Вона руйнує стіну непорозуміння, зла, ненависті. Вона зігріває всіх, хто перебуває поруч із людиною, що вона випромінювати.
Чи знає хто-небудь, звідки береться ця щиросердечна й краса? І звідки береться щиросердечне каліцтво? Мені здається, що із цим народжуються.
Жаль тільки, що людей, гарних щирою красою, так мало. Але вони є й це вселяє оптимізм. Напевно, той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність…
И я впевнена, що щира щиросердечна краса – це та сама краса, що врятує мир
Буває, що людина, що почув або прочитав про те, що в якімсь морі велика нафтова пляма, подумає: “А, мене це не стосується. І так турбот повно!” Ця ж сама людина вихідного дня йде зі своєю сім’єю в ліс – відпочити на природі. Ідучи, залишає після себе купу сміття й незгасле багаття. Ну й що? Адже до величезної кількості нафти в море йому байдуже…
Тому, що наша планета переживає екологічну кризу, я, звичайно, співчуваю
Як і більшість людей, не замислювалася над цим. Вирубують лісу? Ну й
Що? Адже те, що видно з мого вікна, не зріділо! Забруднюються ріки? Я плаваю
У басейні й п’ю мінеральну воду. Винищуються тварини? А мій кіт Маркіз живий здоровий
Якось, відпочиваючи влітку на дачі, я пішла купатися в ставку – басейнів в
У селищі немає. Ледь увійшла у воду, як відчула сильний біль у ступні правої ноги. Вилізла на берег і оглянула ногу.
Ну, так і є, чимсь порізалася. Я кульгала кілька днів і думала: “Ну хто кинув у воду іржаву железяку? Кому таке спало на думку?” Потім зрозуміла, що таке спало на думку такій же людині, як і я
Людині, що вважала, начебто Екологія – це щось таке, що його не стосується. Виходить, це стосується всіх
Чому ми не звертаємо увагу на те, що діється навколо нас? Чому не рятуємо “будинок” – нашу Землю? Чому не поважаємо природу, що береже нас?
Хоча, звичайно, зараз багато говорять про необхідність оберігати й захищати навколишнє середовище. Або не пізно? Хочеться вірити, що немає.
Іноді мені здається, що апокаліпсис все-таки може вибухнути – ми самі знищимо нашу планету. Не комета, не землетрус і не глобальне потепління, а ми – люди. Кимсь керує спрага наживи, хтось просто сповідає філософію “пофигизма”. Намагаються щось зробити “зелені”, але їм мало поки що вдається
Я розумію, всі заводи з їхніми трубами, які димлять, не зупиниш, кількість автомобілів з їхніми вихлопними газами не зменшиш. Але якщо кожний буде хоча б кидати банки від “кока-коли” і палички від морозива в урни, не залишати в лісі купи сміття після пікніка, ретельно гасити багаття – це вже буде добре.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)