УСІ УРОКИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 8 КЛАС
І семестр
ЖАНРОВО-ТЕМАТИЧНЕ РОЗМАЇТТЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
УРОК № 32
Тема. Середньовічна китайська поезія. Лірика Лі Бо (701-762 рр.)
Мета: визначити характерні ознаки середньовічної китайської поезії; збагачувати словниковий запас поняттями конфуціанство, даосизм; навчати працювати з текстом критичної статті; аналізувати поетичний твір; розвивати образне мислення, вміння працювати самостійно; виховувати інтерес до східних культур, толерантність.
Обладнання: гроно “Середньовіччя”,
Змах пензля –
І буревій та зливи тремтять.
А напише вірша –
І викличе сльози у привидів, добрих і злих.
Ду Фу
ХІД УРОКУ
I. Актуалізація опорних знань
– Розповідь про добу середніх віків за гроном (див. попередній урок).
– Перевірка домашнього завдання.
– “Слово на захист Середньовіччя” (зачитуються декілька робіт).
II. Мотивація навчальної діяльності
На дошці записаний вислів, в якому два слова не відомі. Розгадайте анаграми і прочитайте поетичні рядки китайського поета Ду Фу.
1. ЕЗНЛЯП
2.
Про кого міг сказати такі слова митець? (Про справжнього поета, мистецтво якого має неабияку силу, вплив на навколишній світ.)
Ду Фу присвятив ці слова своєму другові, поетові Лі Бо.
III. Вивчення нового матеріалу
1. Словникова робота
Конфуціанство – етико-політичне вчення давньокитайського мислителя Конфуція (VI ст. до н. е.) Головним у вченні Конфуція є поняття “жень” – гуманність.
Даосизм (дао – шлях) – одне з філософських ученій Китаю. Воно стверджує, що людина – частинка Всесвіту, що людина і природа – єдине ціле, тому пізнати природу означає пізнати людину.
2. Робота над текстом статті О. М. Ніколенко “Загальна характеристика китайської поезії епохи Тан”
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КИТАЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ ЕПОХИ ТАН
Китайське Середньовіччя, що охоплює VII-XIII століття,- золотий період розвитку поезії, яка стала суттєвою складовою духовного життя китайців. У цей час вірші писали всі – від імператора й чиновників до найбідніших селян. Поетичне бачення світу було характерним для світосприйняття китайців тієї доби. Вони уважно споглядали природу, навколишній світ, вчилися у того, що бачили, й співвідносили з побаченим свої думки й почуття.
Китайська поезія доби Середньовіччя відзначається гуманістичним змістом і глибиною узагальнень. Вона й нині сповнена неповторного аромату трав та дерев, у ній вчувається подих вітру і політ птахів, вона нікого не може залишити байдужим, бо в ній знайшла відображення вся гамма людських переживань і почуттів, спостереження особистості за зовнішнім і внутрішнім світом, намагання знайти своє місце у космосі.
Започаткувало високорозвинену цивілізацію правління династії Тан, що тривало майже триста років (618-907). У процесі об єднання окремих ворогуючих поміж собою князівств була утворена могутня Танська держава, столицею якої став Чанань, місто з мільйонним населенням, де знаходилась й резиденція імператора. Перші правителі Танської держави дбали про розвиток країни, роздали чимало земель селянам, обмежили владу поміщиків, сприяли активізації торгівлі.
Країна мала мирне і відносно спокійне життя.
Правителі опікувалися й розвитком науки і мистецтва. У великі міста приїздили талановиті письменники, художники, архітектори, їх усіляко підтримували можновладці, і тому Танська держава розквітла у нових архітектурних ансамблях і здобула світове визнання своїми декоративними виробами, живописними шедеврами, книжками. У VII столітті в Китаї був винайдений ксилографічний засіб книгодрукування, який уже в XI столітті був замінений на друк розбірним шрифтом.
Завдяки цьому винаходу друкувалися не тільки державні укази та буддистські тексти, а й збірки віршів та новел.
У цей час існувала система іспитів на посади державних чиновників. Це давало можливість залучати до керівництва країною не тільки людей із вищих верств суспільства, а й здібних землевласників, які походили із середніх і нижчих класів,- найбільш численного прошарку населення, за рахунок праці якого збагачувалася держава. Щоб обійняти певну посаду, потрібно було виявити не тільки спеціальні знання, а й обізнаність у галузі філософії, поезії, мистецтва й каліграфії.
Усе це було пов’язане з уявленнями древніх китайців про духовне призначення людини.
Характерною особливістю китайської поезії того часу є психологічний паралелізм – паралельне зображення природи і почуттів людини. Китайські поети знаходили в природі асоціації зі своїми душевними станами. Водночас природа давала поштовх їхньому натхненню, розвитку думки й ліричним переживанням.
У добу Середньовіччя в Китаї виникає пейзажна лірика. І це не випадково, адже все життя людини тісно пов’язане з природою. Природа не тільки годувала людину, а й була її духовним учителем, другом, співрозмовником. Природа і людина в китайській ліриці епохи Тан зливаються в одне ціле, вони складають одне єство у широкому та неосяжному світі. Поети спостерігають за найменшими змінами у природі, що відлунюються в їхніх рядках несподіваними образами, порівняннями, метафорами, які йдуть із глибини душі. Сучасний український літературознавець Ю. Султанов зазначає: “Це поезії весни й осені, і навдивовиж рідко – холодної весни і спекотного літа. І завжди у нерозривній єдності з людиною, яка знає ціну миттєвості людського життя.
Поезія Китаю – це поезія думки, вона плекалася й шліфувалася митцем, який старанно вчився у своїх попередників. Китайська лірика – це лірика спілкування з друзями, але спілкування відкритого, тому що приховані думки поета – для всіх, він поряд із людьми і пише для людей”.
За часів правління династії Тан і в політиці, і в літературі з’явилися вихідці із збіднілих сімей землевласників, які виросли на лоні природи й зберігали міцні зв’язки з селянством. Вони були носіями іншого духу, ніж стара аристократична верхівка. І це не могло не вплинути на літературу, зокрема на поезію.
Попередня епоха в ліриці відзначалася вишуканістю, аристократизмом форм, барвистістю стилю, які вже не відповідали демократичним настроям танського часу. Уже перші поети нової доби прагнули простоти форми і глибини поетичної думки. Вони висловлювали не тільки свої приховані почуття, а й світогляд людини, що усвідомила свою цінність і єдність із природою.
Уважно придивляючись до природного життя, китайські поети прагнули до простоти висловлення думок і почуттів.
Утім, новаторський характер танської поезії не заперечував традиційних тем та мотивів. Ті ж самі гори й ріки, пори року та піднесені почуття хвилюють митців, але вони набули тепер нового осмислення й наблизилися до життя звичайної людини. Китайська поезія рухалася від елітарності й манірності до простоти й повсякденної конкретності.
Простота й відкритість почуттів стали провідною ознакою лірики епохи Тан.
У китайській поезії доби Середньовіччя розвивалися два основні жанри – ші і ци. Ші – вірші з дворядковою строфою, кожен рядок складається з чотирьох, п’яти або семи слів із цезурою (паузою) після другого знаку в рядку з чотирьох або п’яти слів і після четвертого – в рядку із семи слів. Лірична форма ші проіснувала досить довго, вона не відкинута й донині сучасними китайськими поетами.
Ци, на відміну від ші, складаються з нерівних рядків. Вірші у формі ци створювалися на певну мелодію, тому музикальність є характерною ознакою цих творів. Ци з’явились у VIII столітті, спочатку їхня тематика була пов’язана із суто особистісними переживаннями поетів, але згодом митці опанували й інші теми, значно розширивши коло сюжетів і мотивів.
За три століття правління династії Тан поезія досягла небувалого розквіту: сотні, навіть тисячі талановитих поетів (і це тільки ті, хто згадується в авторитетних виданнях і чиї вірші дійшли до нашого часу, а ще було багато безіменних митців, твори яких назавжди втрачені) шукали нові шляхи в літературі, уславлюючи свою культуру. Чітко окреслені образи, вишуканість і ясність стилю, гармонія пропорцій – усе це з’являється у поезії епохи Тан.
Говорячи про танську лірику, кожний вірш можна цілком назвати значущою поетичною одиницею, бо у творах цього часу живе дихання природи, злети думки, буяння фантазії. Простота і легкість танських віршів стали зразком для наступних поколінь поетів.
Дослідники виділяють кілька характерних для танської поезії тем: природа і поет, втеча від світу, стосунки з друзями, чужина, юність та старість, тлінність буття, минуще і вічне тощо. Однак дуже рідко можна знайти вірш, в якому одна з тем зустрічалася б у чистому вигляді. Твори
Танського періоду являють собою єдиний тематичний комплекс. Наприклад, природа викликає у поетів роздуми про плинність буття, наближення старості, думки про вічне тощо. Поширена у той час тема туги поета на чужині (у Китаї переводили чиновників з однієї області в іншу, що становило певні труднощі для їхніх родин і для них самих; людина відчувала себе відчуженою, відірваною від свого коріння) пов’язується з переживаннями, обумовленими розривом із друзями, рідною домівкою.
Своєрідність китайської культури танського періоду полягає ще й у тому, що поезія, живопис і каліграфія не мали звичних для нас меж: незалежно від їх специфічності ці три види мистецтва мали ієрогліфічне вираження.
Завдання: прочитати текст, знайти відповіді на запитання, записати їх.
Запитання до класу:
1. Які хронологічні межі має китайське Середньовіччя?
2. За часів якої династії відбувається посилений розвиток науки та мистецтва?
3. Розкрийте поняття “психологічний паралелізм”.
4. Якими є основні жанри китайської середньовічної лірики?
5. Які теми є характерними для танської поезії?
Перевірка відповідей на запитання.
3. Розповідь учителя про життя та творчість Лі Бо
Китайський поет Лі Бо (що означає “біла слива”) був не тільки найзнаменитішим поетом епохи Тан, а ще й “найдивнішим із дивних” свого часу. Народився поет 701 року в провінції Сичуань у сім’ї купця, здобув добру освіту. За легендами, вже в 5 років міг вивести будь-якого ієрогліфа, а у 10 – написав свого першого вірша. Майбутня доля була прогнозована: юнак повинен був стати чиновником. Але Лі Бо не з тих, хто підкоряється правилам: він залишає суєтне життя та разом з учителем-даосом живе на горі Міншань, присвячуючи свій час вивченню даосизму.
Багато мандрує країною, пише вірші. У 724 році створює літературний гурток під назвою “Шестеро “ледарів” із бамбукового гаю”.
Вірші Лі Бо дивували учених сучасників поета: вони є надто простими, невигадливими. Але поета їхня думка хвилювала мало, він писав так, як вважав за потрібне.
У 724 році Лі Бо опинився у столиці та був представлений імператорові Сюань-цзуну. На імператора справили враження знання мов та філософії Лі Бо, і він запропонував поетові звання академіка та місце при дворі. Поет оспівував красу дружини імператора – Ян, яка власноруч розтирала фарбу для того, щоб Лі Бо міг своїм чарівним пензлем накреслити ще один геніально простий вірш.
Але довго при дворі імператора поет не втримався. Друзі говорили, що у нього в спині є “кістка гордості”, яка не дозволяє йому схилятися ні перед ким.
Помер Лі Бо у будинку свого родича Лі Ян-біна, якому залишилося у спадок близько 900 віршів поета. Смерть його оповита легендами. Одні кажуть, що поет потонув, намагаючись пройти по місячній доріжці на озеро, інші вважали, що він загинув, прагнучи спіймати відображення місяця в воді, а треті стверджували, що бачили, як, прийшовши до нього, місячною доріжкою на озеро спустився одноріг*.
Особливості лірики Лі Бо
– Поезію Лі Бо називають “поезією гір та річок”.
Неприховане захоплення природою поєднується з філософськими роздумами митця.
– Споглядальність і самозаглибленість: зміни у природі та зміни у власному внутрішньому світі цікавлять його однаково. “Він сам собі цікавий”. (Гао Ші)
– Ліричний герой Лі Бо – відлюдник, мандрівник, але він переймається переживаннями і тривогами людей.
4. Читання поезії Лі Бо “Входжу я в річку…”
Підготовка для сприйняття тексту
– Заплющте очі.
Уівіть ранню осінь, прохолодний день. Ви – на березі річки, входите у воду. Що ви відчуваєте? (Свіжість, прохолоду, чистоту…) Відчуйте, як приємно торкається ваших ніг річкова вода, що рухається за течією…
Навкруги – жодної душі, лише ви і природа.
Читання поезії підготовленим учнем.
Входжу в річку, грає осіння вода…
Люблю свіжість цих лілій…
Зриваю квіти, граюсь перлинами на пелюстках,
Хвилюється заводь…
Дивна ця година… громадяться шовкові хмари…
Хотів би подарувати це все тому, хто за далеким небокраєм;
З тим, про кого думаю, нам не зустрітись більше…
В горі й надії дивлюся туди… північний вітер в обличчя.
Бесіда
– Яким є настрій у ліричного героя? Чому? (Ліричний герой сумує, він хотів би милуватися прекрасним осіннім краєвидом разом із тією людиною, з якою розлучений, вочевидь, зі своїм другом.)
– Чому цей настрій не можна назвати тугою, а лише сумом? (По-перше, чарівна природа розраджує героя, по-друге, він сам зазначає: “в горі і надії дивлюся туди”. Оскільки жива надія, то немає місця тузі.)
– Якими образами природа зачаровує поета? (Прекрасні лілії з перлинами води на пелюстках – метафора; шовкові хмари – метафора.)
– Чи випадково обрана пора року автором? (Очевидно, що ні. Осінь – символ угасання, наближення до зими, про яку нагадує в останньому рядку північний вітер. Цей порядок, “природний шлях” не здолати, як часто не змінити людині і свою долю.)
– Як ви гадаєте, навіщо автор поезії так часто використовує три крапки? (Три крапки – це пауза, символ зупинки, роздумів. Ліричний герой неквапливо спостерігає за природою, милується нею, але це не відволікає його від власного сумного настрою. Три крапки свідчать про потік думок ліричного героя, немовби їх обірваність, змішаність думок про природу та власні негаразди.)
– У чому виявляється психологічний паралелізм у поезії “Входжу я в річку”? (Образи природи, милування нею переплітаються з розмірковуванням ліричного героя про свій внутрішній світ. До того ж сумний осінній пейзаж підкреслює настрій героя.)
IV. Підсумки уроку
“Продовжте речення”
Сьогодні на уроці:
– я дізнався…
– я здивувався…
– я відчув…
– я уявив…
V. Домашнє завдання
Довести, що вірш “Входжу я в річку” відповідає особливостям лірики Лі Бо (письмово), вивчити конспект, підготувати розповідь “Цей дивак Лі Бо”.
__________________________________________________________________
* Одноріг – казкове створення з китайської міфології, яке символізує стан вищої духовної благодаті. Ця тварина не вживає в їжу живих створінь, не спричинить нікому ні страждань, ні болю. Одноріг є носієм “жень” – найвищого і найціннішого людського начала, тобто співчуття, поваги, добра.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)