Сербська Балада “Смерть матері Юговичів” належить до так званого Косівського циклу, який присвячений лише одному епізоду історії сербського народу – Косівській битві сербів із турками, яка відбулася 1389 року. Косівські пісні – це поетична згадка, про давню битву, завдання якої – пробуджувати патріотичні почуття, стверджувати ненависть до ворогів. Пісню “Смерть матері Новичів” записав для нащадків письменник Вук Караджич. Мати цілого роду Юговичів чекає на звістку про долю своїх дітей та чоловіка, Богдана Юга.
Як Ярославна
Побачивши усю свою родину побитою – дев’ятьох синів та чоловіка, мати Юговичів застигає у своєму горі:
Серце матері залізним стало,
Не кричала мати й не ридала…
Коні й соколи – атрибути сербів-воїнів – залишилися без хазяїв, та мати все терпіла і замкнула своє серце, сліз над загиблими не проливала. Аж ось страшні зловісні ворони, які напилися крові загиблих на Косовому полі, прилетіли з рукою
Серце її переповнюється нестримним невиліковним горем.
І від горя серце розірвалось,
Від печалі за її синами
Та за старим Богданом Югом…
Трагічна Історія матері Юговичів близька і зрозуміла кожному, хто її читає чи слухає. Страшний підсумок війни, смерть рідних людей, оплакування, горе і відчай є не тільки завершенням життя цілого роду. Через долю роду Юговичів ми бачимо долю усього сербського народу, який не на життя, а на смерть бився з мусульманською навалою.
Образ скорботної матері ми знаходимо на кожному клаптику землі, де пройшла будь-яка Війна…
Образ Альманзора-патріота в “Альпухарській баладі” з поеми А. Міцкевича “Конрад Валленрод”
Поема польського поета-романтика XIX ст. Адама Міцкевича “Конрад Валленрод” написана за часів боротьби за незалежність Польщі. Адам Міцкевич був заарештований, засуджений та висланий у центральні губернії Росії зі своєї улюбленої Вітчизни – Литви.
Поет багато розмірковував над долею свого народу, тому і написав поему про Конрада Валленрода.
Конрад Валленрод – герой, який обрав шлях помсти тевтонському ордену за загибель свого народу. У поемі є вставні тексти, які герої вважають загадковими, не розуміють, для чого Конрад їх переповідає.
Такою є “Альпухарська балада” – романтична розповідь про мусульманського короля Альманзора, проводиря маврів, яких за часів Реконкісти знищили іспанці у фортеці Гранада. Падають один за одним захисники фортеці, та Альманзор, їхній король, тихенько залишає поле битви. Читачі гадають, що він перелякався і втік, кинувши свій народ напризволяще. Та Альманзор знову з’являється, удаючи, що хоче миру, і визнає богів і пророків іспанців. На знак пошани він обіймає і цілує кожного зі своїх ворогів… і падає у конвульсіях.
На своїх вустах і у своїх обіймах він приніс смерть ворогам – чуму, від якої ніхто з них не втече.
Героїчний вчинок Альманзора для Адама Міцкевича є зразком любові до Батьківщини, уроком ставлення до ворога: краще смерть, ніж рабство і життя у неволі. Та для лицарів, що оточують Конрада Валленрода, поведінка великого магістра тевтонського ордену є загадкою, не один із них запитує: “Що означає альпухарська балада?” У поемі ця балада є ключем до поведінки головного героя: він плекає у своїй душі помсту ворогам за поневолення свого народу.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)