Польський романіст Генрік Адам Олександр Пій Сенкевич народився 7 травня 1846 р. в польському містечку Окжейска, що нині знаходиться на території Литви, у литовсько-польській родині, що одержала дворянство в 1775 р. Його батько, Йозеф Сенкевич, що брав участь у польському повстанні 1831 р., був власником декількох невеликих маєтків. Його мати, Степанія (уроджена Чецишовська), походила зі знатної родини.
Дитячі роки письменника пройшли в сільській місцевості, однак, коли він досяг шкільного віку, економічні потрясіння змусили його родину, у якій
У цілому учень досить посередній, він процвітав у польській мові і літературі. Особливо велике враження зробили на нього романи Вальтера Скотта й Олександра Дюма, під впливом яких юнак написав роман “Жертвопринесення” (“Ofiara”), рукопис якого не зберігся.
Пробувши недовгий час домашнім вчителем у маєтку однієї знатної польської родини, Сенкевич поступив у 1866 р. у Варшавський університет. Спочатку він вивчав право і медицину, а потім, помінявши
У 60-і роки XIX в. у Польщі проходили масові політичні виступи. Повстання 1863 р. проти царського самодержавства закінчилося поразкою польських патріотів, і царський уряд підсилив політику русифікації польської культури (викладання у Варшавському університеті повинно було вестися винятково російською мовою), а також економічної залежності Польщі від Росії. Польська інтелігенція у відповідь на це організувала нелегальний національно-патріотичний рух, що ставив своєю метою протидіяти політиці русифікації. Новий, впливовий напрямок у польській літературі відстоювало пріоритет реалістичних добутків на сучасні теми, а не героїчних романів, що прославляють польську історію.
Хоча всі ці події не зробили безпосереднього впливу на Сенкевич, без них усі спроби письменника розбудити в читачі національна самосвідомість були б неможливі.
У 1871 р., украй зубожівши, Сенкевич змушений був піти з університету, не здавши іспити і не одержавши диплома. У наступному році виходить написаний у студентські роки роман Сенкевич “Дарма” (“Namarne”), що, незважаючи на недоліки, одержав позитивне відкликання Юзефа Ігнація Крашевського, що веде польського письменника того часу. У цей же час Сенкевич стає журналістом, пише статті відразу для декількох польських періодичних видань, їде представником цих газет у Відень і Париж, а також в Остенд. ДО 1875 р. журналістський талант Сенкевич стає загальновизнаним у колах польської інтелігенції. У наступному році він здійснює поїздку по США з метою відвідин польської громади в Каліфорнії, де польські емігранти, не піддаючи репресіям, могли б вільно жити і працювати, варшавська “Газета Польська” (“Gazeta Polska”) погодилася оплатити письменнику дорогу в обмін на серію статей про Сполучені Штати.
Сенкевич проводить у Каліфорнії більше року, і, хоча створити польську колонію не вдаються, його американські репортажі, що публікувалися в польській печатці з 1876 по 1878 р., а потім видані окремою книгою “Листа з дороги” (“Listy z podrozy do Ameryki”), мали великий успіх.
Повернувши в Європу в 1878 р., Сенкевич подорожує по Франції й Італії, виступає з лекціями, пише репортажі і навіяні враженнями про Америку новели, що друкувалися у варшавських періодичних виданнях і майстра, що усталили його репутацію, психологічного нарису. В Італії в 1879 р. він познайомився з Марією Шеткевич, полькою, що через два роки стала його дружиною. Після повернення наприкінці 1879 р. у Варшаву Сенкевич стає редактором нової щоденної газети і починає приділяти увагу більш масштабним белетристичним добуткам.
У 1884 р. виходить роман Сенкевич “Вогнем і мечем” (“Ogniem i mieczem”), у якому показана боротьба Польщі з повсталої в XVII в. Україною. Хоча радикали і критикували письменника за захоплення далеким минулим, більшість читачів високо оцінило цей добуток за колоритність і правдоподібність і ставило СЕНКЕВИЧ в один ряд із кращими письменниками Польщі. Романи “Потоп” (“Potop”, 1886) і “Пан Володиєвський” (“Pan Wolodyjowski”, 1888) разом з романом “Вогнем і мечем” склали трилогію, усталивши авторитет письменника – майстра історичного роману. Для відтворення атмосфери епохи Сенкевич усебічно вивчав джерела по історії XVII в., консультувався з істориками, виїжджав на місця, де розверталися описувані їм події.
У 1897 р. англійський критик Едмунд Госсе відзначив, що від цієї трилогії “у цілому залишається враження… книги скоріше сильної і масштабної, чим витонченої і проникливої. Трилогія пронизана щемливим почуттям меланхолії… У цій грандіозній чудовій речі є стриманість, є почуття, яке варто відрізняти від чутливості”.
У 1882 р. у Марії Сенкевич народився син, Генрік Йозеф, а через рік – дочка Ядвіга. Після народження другої дитини здоров’я Марії погіршилося, і в 1885 р. вона померла від туберкульозу.
В ці роки Сенкевич багато подорожував. У 1891 р. він робить поїздку в Єгипет, у Центральну Африку. Однак дія його наступних книг “Без догмата” (“Bez dogmatu”, 1891), “Родина Поланецьких” (“Rodzina Polanieckich”, 1895) відбувається в Польщі кінця століття, і написані вони в психологічному ключі ранніх новел.
Наприкінці 1894 р. СЕНКЕВИЧ женився на шанувальниці його таланта, юної Марії Романовської, однак шлюб незабаром розпався.
Незабаром після цієї події Сенкевич задумує два широкомасштабних історичних романи: “Камо грядеши” (“Quo Vadis”, 1896) – про гоніння на християн у часи імператора Нерона, і “Хрестоносці” (“Krzysacy”, 1900) епопею з історії боротьби поляків з Тевтонським орденом на рубежі XIV – XV ст. (у США цей роман переведений за назвою “Тевтонські лицарі”). Працюючи над романом “Камо грядеши”. Сенкевич, як завжди, скрупульозно збирає матеріал, відвідує ті райони Італії, що стали ареною знаменитих історичних подій. У результаті, як писав у 1924 р. критик Роман Дібоськи, роман відрізняється “грандіозною історичною панорамою, багатством фарб і подробиць, творчою енергією, що дала життя численним римлянам і християнам”. ДО 1916 м, року смерті СЕНКЕВИЧ, “Камо грядеши”, один з найпопулярніших романів свого часу, був розпроданий тільки в США в кількості 1,5 млн. екземплярів По книзі було знято відразу два фільми французький і італійський.
Роман був захоплено зустрінутий польською і закордонною критикою, про нього говорив глава римської католицької церкви папа Лев XIII.
У себе на батьківщині Сенкевич був настільки популярний, що в 1900 р. у зв’язку з 50-річчям письменника по підписці йому була зібрана достатня сума грошей для придбання невеликого маєтку Облегурек неподалік від Кельце. З нагоди ювілею письменника проводився ряд заходів, друкувалися численні хвалебні статті, причому не тільки в Польщі, але й у Росії. Незабаром після цього Сенкевич женився наМарії Бабській, своїй кузині, а в 1905 р. завершив роман “На полі слави” (“Na polu chwaly”) продовження своєї першої історичної трилогії.
У 1905 р. Сенкевич був визнаний гідним Нобелівської премії по літературі “за видатні заслуги в області епосу”. Член Шведської академії, назвав Сенкевича одним з “рідкісних геніїв, що втілюють у собі дух нації… Творчість Сенкевича неосяжно й у той же час ретельно продумана. Що ж стосується його епічного стилю, то він відрізняється художньою досконалістю”. У відповідному слові Сенкевич відзначив, що “кожна нація представлена своїми поетами і письменниками…
Отже, Нобелівська премія – висока честь не тільки для автора, але і для народу, сином якого він є. Не раз говорилося, що Польща мертва, змучена, поневолена, але сьогодні ми одержали доказ її життєздатності і тріумфу”.
На початку першої світової війни Сенкевич залишає Облегурек і переїжджає в нейтральну Швейцарію, де працює, незважаючи на сильний склероз, у польському Червоному Хресті.
Він помер у Веве 15 листопада 1916 р., а через вісім років його тіло було перевезено в Польщу.
При житті Сенкевич одержував високі оцінки критиків різних країн. У книзі “Нариси про сучасних романістів” (“Essays on Modern Novelists”, 1910) американський критик Вільям Лайонз Фелпс назвав його “одним з найбільших сучасних майстрів реалістичного роману…” Й. хоча в даний час за межами Польщі широко відомий хіба що роман Сенкевич “Камо грядеши”, письменник усе рівно є класиком польської літератури. “Місце Сенкевича в історії польської словесності непозитне, писав у 1968 р. польський дослідник Мечислав Гергелевич, він не відкрив нових засобів вираження, однак мистецьки сполучив традиційні прийоми, якими володів віртуозно”.
Джерело інформації:
” Лауреати Нобелівської премії: Енциклопедія: Пер. с англ.- М.: Прогрес, 1992.
” Літературний журнал “Всесвіт”. – 1992. – №4.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)