Самчук Улас Олексійович

ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ

Самчук Улас Олексійович (1905-1987)

Літературні псевдоніми – В. Данильчук і В. Перебендя, псевдоніми, якими письменник користувався в публіцистиці 1930-40-х років, – Іван Влодко, Ольга Волинянка, Кай, Ф. Грак; криптоніми, якими письменник користувався в публіцистиці 1930-40-х років, – УС, М. П., П. Б., Б. П., В. P., М. К., Ф. Н.

Також цілком офіційно митець мав упродовж життя два прізвища – Самчук і Данильчук (метричний запис про народження у церковній книзі зроблений на прізвище Самчук, а паспорт громадянина Канади 1975 р. виписаний

на Данильчука).

Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого 1905 р. у с. Дермань на Волині теперішньої Рівненської області у порівняно заможній селянській сім’ї. Село відоме православним монастирем, збудованим князями Острозькими. З ним пов’язана діяльність Івана Федорова, Даміана Наливайка, Мелетія Смотрицького.

Батько Уласа Олексій Антонович Самчук мав від двох шлюбів п’ятеро дітей. Улас був серед них середульшим.

У 1913 р. сім’я у пошуках землі переїхала в Тилявці Кременецького повіту, де хлопець розпочав своє навчання. Цікаво, що ані цієї початкової школи, ані початкової у Дермані, ані

української гімназії в Крем’янці, ані вищих шкіл – Бреславльського та Українського вільного в Празі університетів – він уповні так і не скінчив: у перших двох випадках завадили Перша світова війна й польська окупація, потім – арешт і мобілізація до польського війська, згодом – літературна діяльність.

У 1923 р. він вступив до кременецької організації “Просвіта”. Наступного року зробив спробу переходу польсько-радянського кордону, яка скінчилась ув’язненням до польської в’язниці (причина нелегального подолання кордону пояснювалась дуже просто: Улас хотів “стати письменником”, а це, на думку 19-річного Самчука, могло зреалізуватись тільки в Києві). У 1926 р. у с. Дермані Самчук організував школу “українського національного танку”, кваліфікацію для чого отримав перед тим на курсах митця народного танцю В. Авраменка.

У 1926 р. у варшавському журналі “Наша бесіда” Улас Самчук опублікував перше оповідання “На старих стежках”. За політичними мотивами він залишив Польщу й переїхав до Німеччини.

У 1931-1935 рр. у нелегальних революційно-пропагандистських журналах УВО-ОУН “Сурма” і “Український націоналіст” Самчук помістив 25 політичних “фейлетонів”, частина яких була у 1932 р. видана пропагандистським відділом УВО (українська військова організація) окремою книжкою під псевдонімом Ольга Волинянка (ОУН – організація українських націоналістів, політична партія, яка виникла у Відні 1929 р. УВО фактично стала її бойовим підрозділом).

У 1932 р. написаний роман “Кулак” – перша частина трилогії “Волинь” (“Куди тече та річка”), наступного року роман “Марія” – твір, що висвітлює події страшного голодомору в Україні в 1932-1933 рр. У 1936 р. Самчук видає збірку ранніх оповідань “Віднайдений рай” і роман “Гори говорять”, що був присвячений боротьбі закарпатських українців за незалежність.

1937 р. була створена Культурна референтура Проводу українських націоналістів на чолі з О. Ольжичем. У 1941-1942 рр. У. Самчук редагував газету “Волинь”, згодом працював у Німецькому пресовому бюро.

У березні 1942 р. його заарештувала німецька влада за звинуваченням у тому, що він надав редагованій ним газеті небажаного для окупантів самостійницького характеру. Проте незабаром Самчука випустили.

У 1943 р. письменник повертається до Львова, але наступного року знову опиняється в Німеччині, рятуючись від радянської влади. Тут включається в роботу, присвячену згуртуванню письменницьких сил, яким належало творити на еміграції “велику літературу”. Саме так називалася і доповідь Уласа Самчука на відкритті першого з’їзду МУРу, головою правління якого він був обраний 22 грудня 1945 р.

1944-1987 рр. – період другої еміграції письменника. У 1946 р. під час перебування Самчука в таборах для переміщених осіб виходить друком його роман “Юність Василя Шеремети”. У 1948 р. він переїздить до Торонто (Канада).

Після переїзду основна частина творчих зусиль Самчука припадає на написання спогадів: “На білому коні” (1955), “Чого не гоїть огонь” (1959), “На коні вороному” (1975), “Планета Ді-Пі” (1979). У 1980 р. вийшов останній із розпочатих і вивершених за океаном романів Самчука “Слідами піонерів”, присвячений життю заокеанської української еміграції.

Роман “Втеча від себе” (остання частина трилогії “Ост”), у якому Іван Мороз знаходить свою другу домівку – канадську, виходить у 1982 р.

Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р.

Про свій рід і своє життя Улас Самчук розповів у книгах спогадів “На білому коні” та “На коні вороному”, як і в інших книгах мемуарного характеру – “П’ять по дванадцятій” (1954), “Планета ДіПі” та романі-хроніці “Чого не гоїть огонь”. Цими книгами Улас Самчук здобув собі в літературі тривке місце талановитого письменника-мемуариста. Окрім названих творів, письменник написав роман “Юність Василя Шеремети” і до кінця життя працював над проблемним романом “Ост”.

“Марія”. Роман “Марія” – розповідь про примусову колективізацію. У ньому вражаюче оголено змальовано тогочасне життя селянства.

Головною героїнею твору є Марія, біографію якої автор розповідає на тлі історичних подій, а саме: небаченого злочину сталінізму проти українського народу. Марія – образ, що є уособленням материнства, основи життя на землі.

Перед читачем постає життя героїні від сирітського дитинства через наймитування, невдале одруження з Гнатом. Марія зображена в еволюційному плані. Вона знаходить у собі сили, щоб розірвати зв’язки з нелюбом, почати життя з коханою людиною. Важким був шлях до щастя молодих людей. Корній був бідняком, але спільними зусиллями вдалося поставити хату, зміцнити господарство.

Зростала родина. Ніхто не чекав біди, не відчував, що недовгим буде щасливе заможне життя. Але сталася трагедія.

Що може бути страшнішим для матері, ніж горе дітей? Марія пережила вигнання з хати власним сином Максимом, дізналася про самогубство доньки, про те, що молодшого сина Лавріна було репресовано. Померла від голоду маленька онука, чоловік, доведений до відчаю, вбиває власного сина.

Яке ще більше страждання могло витримати серце матері? Хто і що є причиною такого знущання над людиною? Автор намагається підвести читача до висновку через зображення суті людського буття та стосунків. Одне слово “колективізація” наводило жах на селян.

Чи може бути життя кращим, якщо комунізм крокує кривавими стежками до “світлого майбутнього”?

Розпався рід. Самотня Марія не могла підвестися з ліжка, померла від страху та відчаю, вдивляючись у темряву вічної ночі. Її смерть сприймається як щось протиприродне, насильницьке, як наслідок голодомору й колективізації, а тому є попередженням можливого знищення України, символічним втіленням якого є образ Марії.

Улас Самчук своїм твором прагне викликати протест проти такої долі українського народу, кинутого в безодню сталінської катівні, на голодну смерть на благословенній родючій землі. Автор прагнув залишити нащадкам художнє свідчення трагедії нації, щоб цей жах не був забутий ніколи. Жертви голодомору дивляться на читачів крізь рядки роману, примушуючи назавжди закарбувати в пам’яті кривди мільйонів Марій.

Бо писалися рядки твору не під диктовку соціалізму, а під диктовку серця та істини.

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Одним із найкращих творів Самчука по праву вважають роман “Марія” – про воістину страшні метаморфози людського буття за умов більшовицького геноциду, серед сили-силенної гріхів якого був і чи не найбільший – голодомор. Жах цієї трагедії подається крізь призму образу Марії, яка на сімдесятому році життя зазнає разом із рештою українців страшного геноциду.