М. Е. Салтиков-Щедрин займає почесне місце в блискучій плеяді чудових сатириків, що становлять славу світової культури (Рабле, Свифт, Вольтер). Великий письменник, публіцист, критик, журналіст, редактор, Салтиков-Щедрин зіграв величезну роль як в історії російської літератури, так і в суспільному розвитку Росії
Салтиков увійшов у літературу наприкінці 40-х років, у період розквіту “натуральної школи”. Не дивно, що його ранні добутки були створені в руслі цієї літературної течії, що ориентировались, як відомо, на гоголівські традиції.
Це ставиться й до зображення сім’ї поміщика Крошина, і до героя повести Нагибіну. Як це вже подчернуто назвою, у повісті чітко звучить тема соціальних протиріч, що перекручують долі героїв, що позбавляють “маленької людини” права на особисте щастя. Разом з тим Салтикова хвилює проблема протиріч внутрішніх психологічних, пов’язаних зі спробами
У цьому випадку можна говорити про деяку подібність проблематики ранньої Творчості Салтикова з художнім миром Достоєвського. Це ставиться й до другої повісті Салтикова “Заплутана справа” (848), що є значним кроком уперед у розвитку творчості письменника
В “Заплутаній справі” також на перший план винесена тема “маленької людини”, але вирішується вона вже на більше високому художньому рівні. Через всю повість проходить проблема гострих соціальних контрастів. Мичулин, як і Нагибін, слабка, забита, боязка людина, не здатний на активний протест. Але думка про несправедливості суспільних відносин, що засуджують його на загибель, все-таки зароджується в його свідомості, щоправда, не в реальному житті, а в сновидіннях.
Так, йому сниться голодна сім’я (у дійсності він самотній); дружина, змушена продавати себе, щоб купити небагато їжі… Ця колізія вже була представлена у вірші Некрасова ” чиЇду вночі…”, а надалі вона послужить основою для однієї із сюжетних ліній роману Достоєвського “Злочин і покарання” ( Історія Сонечки Мармеладовой).
Ранні повісті Салтикова привернули увагу царського уряду, і він “за шкідливий напрям думок” був в 1848 р. засланий у В’ятку, де перебував до 1855 р., тобто весь період “похмурого семиріччя”. Враження провінційного життя послужили основою для створення “Губернських нарисів” (1856), виданих під псевдонімом Н. Щедрін (з тих пор цей псевдонім робиться звичайним для письменника). Нариси були захоплено зустрінуті всіма передовими людьми епохи – Чернишевським, Добролюбовим, Шевченко. Вони сприймали Щедріна як письменника, що продовжував кращої традиції Гоголя
Звертання Салтикова-Щедрина до особливого жанрового утворення – циклу нарисів – явище, характерне для російської літератури 50-70-х років. Швидкість відгуку на події, що відбуваються, інтерес до соціальної проблематики, прагнення оперативно зобразити найбільш типові конфлікти епохи, оглядовість як принцип композиції – все це буде продовжено й у наступному творчості сатирика. В “Губернських нарисах” Салтиков-Щедрин на матеріалі конкретних спостережень створив широку художню картину великої узагальнюючої сили. Ліберальна “викривальна” Література середини 50-х років дуже любила критикувати окремих хабарників. Ціль Салтикова-Щедрина інша.
Він засуджує не конкретні випадки шахрайства, а нелюдськість всієї бюрократичної системи, загальний “порядок речей”.
Кінець 50-х – початок 60-х років – час формування революційно-демократичного світогляду Салтикова-Щедрина. У його нових добутках підсилюються сатиричні мотиви, з’являються гротескно-гротескно-загострені способи-символи, збірні характеристики (“Безневинні оповідання”, “Сатири в прозі”). Щедрін активно співробітничає в журналі “Сучасник”, друкує там багато публіцистичних статей. Глибокі роздуми письменника про долі рідної країни, про її минуле й сьогодення, історії й сучасності в їхньому діалектичному зв’язку відбилися в багатьох його добутках, але найбільше рельєфно й чітко в “Історії одного міста”, над якою Салтиков-Щедрин працював у другій половині 60-х років
Постійні роздуми Салтикова-Щедрина про сучасну йому дійсності стосувалися не тільки Росії, але й Західної Європи. Нариси “За рубежем” (880-88), написані в результаті закордонних поїздок, мали велике міжнародне значення, тому що допомагали зрозуміти щирий зміст європейських буржуазних порядків, що вихваляють лібералами
Для мандрівника, від імені якого ведеться оповідання, Франція колись сприймалося як втілення великих принципів революції 789 р. (воля, рівність, братерство), ідей утопічного соціалізму. Зовсім інший стала перед ним ця країна, керована тепер буржуазією, що давно забула про волелюбність. Щедринское визначення буржуазної Франції після поразки Паризької комуни як “республіки без республіканців” Бєлінський назвав класичним [4, 237. З тією же силою іронії й сарказму викривав Щедрін германський мілітаризм, що особливо підсилився після франко-прусской війни
Про що б не писав Салтиков-Щедрин, він ніколи не забував про Росію. Спостереження письменника над закордонною дійсністю приводять його до зіставлення життя західноєвропейського й російського пролетарів. Цій злободенній проблемі присвячена включена в цикл дотепна драматична сценка (“Розмова в одній дії”): “Хлопчик у штанах і хлопчик без штанів”.
Письменник включив у нариси ще одну сценку, також побудовану в драматичній формі: “Торжествуюча Свиня, або Розмова Свині із Правдою”. Образ свині стає в сатирика символом реакції, що домоглася перемоги над приниженою й пригнобленої правдою. Найтрагічніше полягає в тім, що “публіка” активно підтримує свиню.
Урядова реакція завжди прагнула обпертися на реакцію суспільну. Думка про відповідальність кожної людини за особисте поводження й за суспільну ситуацію в цілому, переконаність у необхідності свідомого опору навколишньому несприятливому середовищу були ведучими у світогляді передових діячів російської класичної літератури
(2 votes, average: 4.00 out of 5)