Підручник Українська література 11 клас
Українська література 1920-1930 років
Остап Вишня (1889-1956)
“Моя автобіографія”
“Моя автобіографія” Остапа Вишні, датована 15-16 березня 1927 року, має післямову, в якій автор гумористично виклав нібито свої амбіційні причини написання цього твору. Мовляв, відомій людині краще написати автобіографію власноруч: “…Знатимеш уже напевно, що вдячні нащадки тебе не забудуть”. Звісно, тут не обійшлося без притаманної Остапові Вишні іронії. Письменнику в автобіографічному творі треба
Потім випустили, але я вже з платформи не злазив. Нема дурних”. До того ж, у державі на час написання цього твору вже почали “загвинчувати гайки”, переслідувати митців, які брали участь у літературній дискусії 1925-1928 років.
Перший план усмішки щедро “насичений” згадками про бариню-експлуататоршу, книгу для ворожіння “Оракул”, “Катехізис” Філарета, релігійний
Про себе ж гуморист сказав так: “Мову свою я взяв з маминої циці. Зверніть увагу на це, матері, і наших діточок ніколи не доведеться українізувати”. До речі, на схилі років Остап Вишня занотував, що навіть на засланні завжди розмовляв українською мовою і ніколи її не цурався. Саме рідна мова – милозвучна, співуча, соковита – була для митця найкращим засобом змалювання комічних ситуацій і творення характерів. У циклі українознавчих усмішок митець порушував проблему розвитку національної мови, вільного і повного впровадження її в усі сфери життя.
Молодим матерям письменник мудро радив з колиски виховувати у своїх дітей повагу до рідного слова, до народної пісні, з молоком передаючи малятам щирі почуття любові й гордості за національні святині.
На перший погляд, оповідач у гуморесці “Моя автобіографія” – пасивний спостерігач, до всього байдужий учасник подій. Однак він лише вдає, що з усім погоджується. Насправді перед читачем постає образ людини мудрої, талановитої, дотепної.
Відзначаючи художню своєрідність “Моєї автобіографії”, Максим Рильський писав, що в цьому творі – “увесь Вишня: любов до життя, любов до людини, іронія до отого “щасливого” дитинства…”. Та найголовнішими в усмішці є добре замаскований під текст, численні натяки, алюзії, а також висновки, вкладені, для прикладу, в уста маленького сина письменника – В’ячеслава, про те, що бути людиною важливіше, ніж бути письменником.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)