Розмовна мова

Розмовна мова – різновид літературної мови, вживаний у повсякденному спілкуванні, у неофіційних життєвих ситуаціях, відмінний від книжної літературної мови. Характеризується спонтанністю висловлювань без попереднього відбору мовного матеріалу. Форма функціонування Р. м. переважно усна, діалогічна. Порозуміння за допомогою засобів Р. м. полегшується використанням інтонації та допоміжних позамовних комунікативних засобів – міміки, жестів, урахуванням реакції співрозмовника. Р. м. вживається на всіх рівнях мовної системи, вдаючись

до розмовно-побутової лексики і фразеології, емоційно-експресивних засобів, коротких фраз, неповних і односкладних речень, вставних слів, вставлених словосполучень і речень, повторів, приєднувальних елементів.

Р. м. своїми конструкціями з послабленими і порушеними зв’язками суттєво відрізняється від літературної (фрази типу “Ручка (подай, будь ласка), там на столі”, “Книжку я радий, що купив”, “Наступна зупинка педінститут, зійдете” та ін.), виявляючи цілком нормальний процес усного спілкування. Можливе вживання Р. м. і в монологічній, письмовій формі (найчастіше – в особистому листуванні). У

сучасному мовознавстві немає усталеного, єдиного розуміння терміна “P. M.”. Його вживають у таких значеннях: 1) один із стилів літературного мовлення, протиставлений всім іншим – т. зв. книжним (офіційно-діловому, науковому, художньому, публіцистичному); 2) будь-яке висловлювання в усній формі; 3) побутове мовлення населення. Імітація Р. м. широко застосовується в художній літературі – в епічних та драматичних творах.

Вона служить для створення образу оповідача (твори М. Гоголя, П. Куліша, Марка Вовчка, В. Стефаника та ін.), для колоритного змалювання персонажів (у творах І. Нечуя-Левицького, Остапа Вишні). Увага до особливостей розмовного мовлення надає художнім творам життєвої достовірності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Розмовна мова