Розмовна мова – різновид літературної мови, вживаний у повсякденному спілкуванні, у неофіційних життєвих ситуаціях, відмінний від книжної літературної мови. Характеризується спонтанністю висловлювань без попереднього відбору мовного матеріалу. Форма функціонування Р. м. переважно усна, діалогічна. Порозуміння за допомогою засобів Р. м. полегшується використанням інтонації та допоміжних позамовних комунікативних засобів – міміки, жестів, урахуванням реакції співрозмовника. Р. м. вживається на всіх рівнях мовної системи, вдаючись
Р. м. своїми конструкціями з послабленими і порушеними зв’язками суттєво відрізняється від літературної (фрази типу “Ручка (подай, будь ласка), там на столі”, “Книжку я радий, що купив”, “Наступна зупинка педінститут, зійдете” та ін.), виявляючи цілком нормальний процес усного спілкування. Можливе вживання Р. м. і в монологічній, письмовій формі (найчастіше – в особистому листуванні). У
Вона служить для створення образу оповідача (твори М. Гоголя, П. Куліша, Марка Вовчка, В. Стефаника та ін.), для колоритного змалювання персонажів (у творах І. Нечуя-Левицького, Остапа Вишні). Увага до особливостей розмовного мовлення надає художнім творам життєвої достовірності.