Досить важливою у розкритті ідейного змісту пушкінського “Бориса Годунова”, авторського розуміння бід минулого, сучасного, майбутнього є сцена в келії монахалітописця Пимена, який минуле, сучасне, Майбутнє оцінює передусім через міру духовності людини, її конкретних справ – величних чи гріховних.
Причину грядущих бід святий старець бачить у моральному падінні, кровному переступї узурпатора, якому присягнув народ. Пимен усвідомлює вірність православним істинам як запоруку стабільності і спокою в державі, при цьому згадуючи
О страшное, невиданное горе! Прогневали мы
Святий подвижник у своїй доброчесності не міг усвідомити, що оповідь з недавнього минулого пробудить гріховні імпульси у монастирського послушника Григорія, який незабаром оголосить себе “воскреслим” царевичем Димитрієм, впаде в єресь… “и дерзнул, наученный дияволом, возмущать святую братию всякими соблазнами и беззакониями”.
Так унаслідок гордині виникає спонука людини впливати на хід історії, ігнорувати сакральні принципи, діяти всупереч святості, оскаржувати заповіді Творця.
Гришка Отреп’єв, сам того не підозрюючи, має стати знаряддям сил зла, попущених Божим промислом як покари за скоєні переступи.
Сам цар Борис є самозванцем теж. Мало того, він не тільки не належить до династії Рюриковичів – родоначальника руських царів, має плебейське походження, а й несе в собі чужорідний ген – ген злочинності. І про це нагадує “лукавый царедворец” Василій Шуйський (саме він, нащадок древньої династії, правитиме певний час після Лжедимитрія:
Вчерашний раб, татарин, зять Малюты, Зять палача и сам в душе палач, Возьмет венец и бармы Мономаха….
Однак Борис – державник, він зумів здобути підтримку й авторитет у народу рішучістю, страхом і любов’ю (“А он сумел и страхом и любовью и славою народ очаровать”), хоча багато хто усвідомлює лукаві маніпуляції можновладців (“Все плачут, заплачем, брат, и мы), які міняють недавні орієнтації з корисливою метою (так швидко перелицьовується, наприклад, майбутній монарх Василій Шуйський, відмовляючись од недавніх оцінок узурпуючого трон Бориса).
Пушкін у коротких епізодах уривчастими фразами персонажів майстерно передає психологію маси та індивідів, тим самим відтворюючи відповідальність суспільства і конкретних особистостей за сучасні і грядущі лиха і всенародні катастрофи. Як зазначалось вище, тема пророцтва, невідворотності Божого промислу у “Борисі Годунові” є однією з ключових. Центральною ця проблема є і в трагедії Лесі Українки “Кассандра”, створеній за мотивами давньогрецької міфології (до образу доньки троянського царя Пріама пророчиці Кассандри, котра завжди говорила гірку правду, але її істинні передбачення відкидались людьми як небажані, звертались у різні часи багато письменників – Есхіл, Еврипід, Шекспір, Шиллер, В. Жуковський, Г. Ейленберг, Я. Полонський та ін.).
Як і в пушкінському “Борисі Годунові”, так і в “Кассандрі” Лесі Українки, спостерігаємо трагедію правди – правди, не визнаної співвітчизниками, які погрузли у власному користолюбстві, нездатності усвідомлювати Вищі промисли, невідворотність волі Божої.
Безперечно, що пророк істинний, пророк від Бога не пояснить визначеного Всевишнім, не втручатиметься у події, намагаючись змінити чи якось хоча б вплинути на їх хід, при цьому він не виступить у ролі обнадійника чи розрадника: правда його гірка і сувора, нещадна у своїй відвертості.
Пророк може бути провісником волі Всевишнього. У цьому вбачає і завдання митця, що нестиме вищу правду, Олександр Пушкін:
Восстань, пророк, и виждь, и внемли, Исполнись волею моей И, обходя моря и земли, Глаголом жги сердца людей (“Пророк”).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)