Розкрийте образну систему роману В. Гюго “Собор Паризької Богоматері” (Клод Фролло, Есмеральда, Квазімодо). Образ Собору і його місце в композиції твору.
Герої “Собору Паризької Богоматері” – це не тільки яскраві, живі характери, їхні образи перетворюються на романтичні символи, а подеколи й літературні типи (Квазімодо).
На романтизацію оповіді вказує і сюжет твору. Історія циганки Есмеральди, архідиякона Собору Паризької Богоматері Клода Фролло, дзвонаря Квазімодо, капітана королівських стрільців Феба де Шатопера та
Доля Квазімодо виняткова за нагромадженням жахливого і жорстокого, але така ситуація була вповні природною для тієї епохи і тогочасного суспільства.
Клод Фролло – це втілення похмурого середньовіччя, що відзначалося спотвореним розумінням людської природи.
Есмеральда – це опоетизована душа народу, її образ майже символічний. З іншого боку, трагічна доля вуличної танцівниці можна сприймати і як уособлення долі будь-якої реальної дівчини з народу тих часів.
А в образі
Як бачимо, справжня людяність притаманна лише людям із низів суспільства, саме вони справжні герої роману.
Долі героїв дивним чином перетинаються. Квазімодо намагається вкрасти Есме-ральду за наказом Клода Фролло, але дівчину випадково рятує варта на чолі з Фе-бом. За замах на Есмеральду Квазімодо карають. Але саме вона дає нещасному горбаню ковток води, коли він стоїть біля ганебного стовпа, і своїм вчинком сприяє його миттєвому переродженню.
На мою думку, автор тут використовує суто романтичний прийом. В озлобленому на весь світ горбані Квазімодо любов пробуджує добре, людське начало. У Клоді ж Фролло кохання, навпаки, будить звіра.
Священнослужитель Клод, аскет і вчений-алхімік, уособлює холодний раціоналістичний розум, що бере гору над усіма людськими почуттями. Цьому розуму недоступні жаль та співчуття, він є для Гюго злою силою. У романі Фролло протистоїть Квазімодо, чиє серце відчуває потребу в любові. І Квазімодо, і Есмеральда, що проявила до нього співчуття, є цілковитими антиподами Клода Фролло, оскільки вони вчиняють за покликом серця, неусвідомленим прагненням до любові й добра. Якщо в Клоді потяг до Есмеральди є насамперед бажанням тілесним, що призводить його до злочину і загибелі, яка сприймається як відплата за скоєне ним зло, то любов Квазімодо стає вирішальною для його духовного пробудження та розвитку.
Загибель Квазімодо у фіналі роману, на відміну від загибелі Клода, ми сприймаємо як свого роду торжество краси духу.
На мою думку, і Есмеральда, і Квазімодо виконують у романі роль жертв несправедливого суду, жорстоких законів: Есмеральду катують, засуджують до смерті, зацькованого усіма Квазімодо відправляють до ганебного стовпа. Гюго в такий спосіб робить доволі відчутним соціальний мотив, але як справжній романтик зосереджує увагу на іншому – на проблемі одвічної боротьби добра і зла, самовідданості й егоїзму, прекрасного і потворного.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)