Немає поетів, які б не писали про кохання. І це не дивно. Бо серед людських почуттів воно займає чільне місце і, як кажуть, є мірилом людської душі. Кохання окрилює людину, робить її шляхетною, підносить до духовних висот навіть тоді, коли приносить страждання, розчарування, біль. Почуття любові прагне висловлення і тому дає поштовх до творчості.
Ось чому так багато написано про кохання. Кожен поет по-своєму оспівує це найпрекрасніше почуття, яке здатне розвивати людяне в людині. Ось чому, на мою думку, тема кохання є наскрізною у творчості Ліни
Тому вражає кожен Лінин вірш, кожна її фраза.
Кожне слово промовляє про любов, навіть шаленіє, кричить у поезії “Ти пам’ятаєш, ти прийшов із пристані”. Хоча на перший погляд здається, що це просто красивий пейзаж весняної природи: Ти пам’ятаєш, ти прийшов із пристані. Такі сади були тоді розхристані. І вся в гірляндах, як індійська жриця,
Весна ряхтіла в іскорках роси. Плакучі верби не могли журитися, Такі були у іволг голоси!
Насправді
Яка повінь почуттів! Ми переповнені переживаннями, емоційним станом. І це завдяки майстерності поетеси. Любов – невгамовна пристрасть.
Це ще одна грань цього почуття. Ось про таку любов читаємо у Ліни Костенко: Спини мене отямся і отям така любов буває раз в ніколи вона ж промчить над зламаним життям за нею будуть бігти видноколи вона ж порве нам спокій до струни вона ж слова поспалює вустами Одне має на меті лірична героїня – висловитись.
До цього примушує той стан психологічної напруги, в якому вона знаходиться. Тому не слідкує вона за розділовими знаками (їх у поезії немає), їй не до них. Пристрасне почуття робить цей монолог цілісним, зачаровує своєю викінченістю. Героїня відчуває таке сильне почуття, що навіть, здається, сама його боїться. Вона намагається вберегтися від нього, бо якось інтуїтивно відчуває, що ця небажана любов “загрожує зламаним життям”, втратою спокою, якимось несумісництвом з ним (“чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум’ям згорю”).
Вона тримається. Але вона – жінка, вона – слабка: ще поки можу але вже не можу. Буяє пристрасне кохання, немає порятунку від нього. Перед нами – психологічна драма. Хто може виправдати чи засудити закоханих, кому під силу зупинити цю пристрасть?
Кому дано розкрити таїну цього почуття? Тільки Всевишньому… Бо ним воно дано людині. Схвилювала ще одна історія кохання, яку так уміло змалювала поетеса у поезії “Я дуже тяжко вами відболіла”. Це щемливий спогад про пристрасть, яка проходить.
Але вона проходить не безслідно. Вона залишила в душі ліричної героїні незабутній слід. Сила кохання була такою, що воно видається схожим на хворобу (“я дуже тяжко вами відболіла”).
Кохання принесло біль і страждання, і в цьому винен Він. Але вражає інше. У такий розпачливий час згасання почуття і розлуки закохані намагаються залишитись рідними, бо любов зблизила їх, водночас вони відчувають у своїх стосунках холод відчуженості.
І диво – поетична розповідь про згасання почуття перетворюється у світлий гімн любові. Це “казка днів”, “світлий сон” у житті ліричної героїні, що облагороджує існування людини в цьому світі, стоячи “тихим сяйвом” над її долею. Здається, що лірична героїня Ліниних поезій зійшла до нас зі сторінок романів XІX століття. До коханого звертається на Ви, любов для неї – явище духовно піднесене, вона глибоко розуміє святість цього почуття. Ліна Костенко – поет від Бога, і тому не терпить поетка приниження цього почуття.
Це почуття світле. Недарма одна з поезій так і названа – “Світлий сонет”. Поетеса твердить, що хоча і не відповів хлопець взаємністю дівчині, немає і причин сумувати, бо цій сімнадцятирічній дівчині пощастило: прийшло до неї світле почуття. А ось ще незабутня поезія.
Це своєрідна молитва до любові, в якій поетеса висловлює бажання, щоб це почуття стало для неї джерелом радості, блаженних снів, бо вона перед ним відкрита. Моя любове! Я перед тобою… Бери мене в свої блаженні сни.
Але і благає лише про одне: лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни!
Не можна не згодитись зі словами І. Пелеха, який сказав, що “Ліна Костенко – поетка, що будить прагнення щирості, правди, висоти”. І цим цінна її поезія.