Романтичний образ Максима Тримача (за однойменним оповіданням Марка Вовчка)

(1833- 1907)

Справжнє ім’я – Марія Олександрівна Вілінська. Народилася в с. Єкатерининське Орловської губернії в родині російського поміщика, я минулому офіцера царської армії. Виховувалася у своєї тітки в родині Писаревих (батьків відомого російського критика Дмитра Писарєва), Навчалася в Харківському пансіонаті, після закінчення якого оселилася у тітки в Орлі, Одружилася у 1851 р. з Панасом Марковичем (був засланий до Орла за діяльність у Кирило-Мефодіївському товаристві) і виїхали з ним в Україну. Родина жила в Чернігові.

Тут Марія

Олександрівна зацікавилася українською культурою, записувала і вивчала фольклор, долучилася до культурно-освітньої роботи. Пізніше жила і працювала к Кисні, Немирові.

Декілька років перебувала на лікуванні за кордоном у Німеччині, Англії, Італії, деякий час жила в Парижі. Тут вона познайомилася з багатьма визначними людьми свого часу: Герценом, Тургенєвим, Добролюбовим, Толстим, Менделєєвим, Сєченовим та ін. Була співробітником у журналі “Современник” та інших прогресивних російських виданнях.

У 1867р. повернулася в Росію, жила в Петербурзі, Саратові, потім на Північному Кавказі, в Україні. Похована в м.

Нальчик на Кавказі.

Прозаїк. У1857 р. вийшла друком перша збірка творів “Народні оповідання”, що принесла письменниці велику популярність і невдовзі була перекладена російською мовою. У 1867р. у Петербурзі виходить друга книга “Народних оповідань”.

Писала прозові твори російською мовою, публіцистичні статті, робила переклади з європейських мов (її переклади творів Жуля Верна вважаються одними з найкращих).

Романтичний образ Максима Тримача

(за однойменним оповіданням Марка Вовчка)

Свобода бажана для багатьох. Свобода слова, дії, вчинків і поглядів. Кожен із нас вкладає в це поняття свій зміст, особливе значення. Хтось мріє вільно висловлювати свою думку, а хтось бажає звільнитися від заборон і обмежень, які заважають жити, приносять муки із дня в день. Я вважаю, що у світі не існує цілковито вільних людей.

Різноманітні правила, обмеження й заборони не обминають нікого. І ми прагнемо свободи, боремося за неї, і у цьому прагненні здатні до рішучих вчинків, слів, звершень. Та іноді, отримуючи таку бажану незалежність, ми просто не знаємо, що з нею робити. Наприклад, підліток, який хоче звільнитися від опіки дорослих, отримавши можливість діяти самостійно, швидко розуміє, що йому потрібна підтримка й чиясь мудра порада.

Безцільне прагнення не призводить ні до чого, і тільки людина, яка має чітко визначену мету, яка не відступає від своїх принципів і поглядів, може пізнати справжню суть свободи. У боротьбі за неї народжуються сильні особистості, з вольовим духом, з непокірним і незалежним характером.

Саме таким був головний персонаж оповідання Марка Вовчка, Максим Тримач.

Він був морально сильною людиною, мав власні принципи і погляди на життя. Тримач ніколи не відступався від своєї думки, вмів приймати важливі рішення, все намагався вирішити самотужки. Максим бачив свободу у рівноправ’ї, не визнавав панів, був запеклим ворогом кріпацтва. Він не міг спокійно дивитися на те, як багатії принижують гідність простих людей – селян-кріпаків. Одного разу, коли якийсь пан образив його односельця.

Тримач спалив хату багатія й вигнав того за Дніпро. Своїми словами й вчинками він заслужив неабияку повагу на селі. Його любили всі сусіди, збиралися навколо нього, прислухалися до його слів.

Максим Гримам боровся за справедливість, вважав, що жити треба своєю працею й нізащо нікому не підкорятися. Я вважаю, що саме такі люди, які вміють зберегти власну гідність і захистити свої права, заслуговують на повагу. Марко Вовчок змалювала через образ Максима Тримача романтичний характер, який поєднує у собі бунтівний дух, прагнення свободи й незалежності, вміння відстоювати свої позиції у суспільстві. Бажання волі об’єднувало людей, і вони йшли захищати свою честь і гідність. Образ не єдиний в українській літературі: постійний гніт і приниження з боку панів викликали реакцію – і завжди знаходився хтось, у чиїх жилах кипіла кров при погляді на несправедливість.

У наш час, здається, особистостей із таким характером майже не лишилось, люди ні за що не борються, вони втратили мету, а можливо, ми їх не помічаємо або втратили довіру до них.

Та все ж яким би добрим не був характер Максима Тримача, ідеальних людей не буває. Романтичний герой приречений на самотність. І, звичайно, бути таким твердим, впертим і непокірним не завжди добре. У Тримача виникла проблема у стосунках з донькою Катрею.

Він суворо заборонив їй виходити заміж за кріпака, бо хотів мати за зятя вільного чоловіка, а для доньки бажав щастя і, головне, свободи. Не міг він віддати свою єдину кровиночку панові. Для Катрі ж важливішими були її щирі почуття до Семена, вона не зважала на його соціальний стан, становище у суспільстві. Перед молодою дівчиною постало тяжке завдання: вирішити свою долю.

З одного боку, вона не могла не послухатися свого батька, бо дуже його поважала. З іншого ж – Катря боялася втратити своє кохання, єдине й найважливіше для неї почуття. Душевні переживання й суперечки приносили їй невимовні страждання. І, дізнавшись про загибель Семена, Катря не витримала такого удару й пішла з цього світу. Містична сцена смерті доповнює й без того вміле зображення подій і побудову твору. Місячна ніч, гарне біле вбрання дівчини, похилена верба і маковий вінок, який залишився плавати на воді – все це заворожує читача.

Але понад усе вражає трагізм безвихідного становища. Авторка в образі Катрі уславлює вірність коханню, звеличує кохання як духовну якість, | що підіймається над усіма перешкодами. І

Марко Вовчок за манерою викладу близька до народної творчості, звертає увагу на проблеми, що пов’язані з кріпацтвом, та від цього і твір не стає менш актуальним: стосунки батьків та дітей – проблема І; одвічна. Не можна сказати, хто винен, хто правий. У таких ситуаціях правда десь посередині.

Досвідчені батьки завжди бажають нам щастя, тому до них треба прислухатися. Але іноді батьківське прагнення і щастя для своїх дітей переходить межі, а їхнє втручання до особистого життя дорослого сина чи дочки можуть призвести до невиправних наслідків. Так і Максим Тримач: дуже любив Катрю, хотів, щоб та прожила щасливе життя з вільним і заможним козаком.

Та не треба було так суворо ставитися до доньки. Батько не зміг зрозуміти, чого хоче молоде серце Катрі, не дав їй свободи – і втратив назавжди. Потім зрозумів свою помилку, та вже було надто пізно.

У цьому випадку й виявляється вада сильної особистості Максима Тримача. У стосунках із близькими треба бути в міру суворими й завжди намагатися зрозуміти рідну й дорогу тобі людину. Саме тоді, коли, заради щастя власних дітей, батьки зможуть не бути такими суворими і недосяжними, а діти прагнутимуть не просто почути, але й послухати батьків, які пройшли значний відтинок життя і намагаються вберегти нас, дітей, щоб не впали у прірву, – лише тоді буде вирішена проблема взаєморозуміння між батьками й дітьми.