Райнер Марія Рильке – відомий австрійський поет. Народився 4 грудня 1875 р. у Празі. Дитинство і юність провів у Празі, після цього жил у Берліні, Парижу, Швейцарії. Важливе значення мали для нього дві поїздки в Росію (1899 і 1900 р. г.), де він зустрівся з Л. Н. Толстим і зблизився із християнським поетом С. Д. Дрожниным. “Росія в певній мері стала основою моїх переживань”, – писав Рильке.
Він вивчив російську мову, цікавився російською літературою, пробує писати вірші російською мовою, багато перекладає (“Слово про полк Игореве”). Пізніше
Розквіт поезії Рильке починається із другої половини 90-х років XIX ст. Почавши зі спадкування Гейне, він рано пізнав творчу самітність. Його збірники: “Дарунки ларам” (1896 р.), “Вінчаний з нами” (1897 р.), “Святвечір” (1898 р.), “Мені на свято” (1900 р.), “Книга образів” частини 1-3, (1902 р.) – відтворять основні мотиви романтичної поезії першої половини XIX ст. – самітності, природи й любові.
Одночасно Рильке пише драматичні й прозаїчні добутки, серед яких
Ранні вірші тісно пов’язані із чеською культурою, з пейзажами Праги і її окраїн. Картини, що народилися життям Рильке, відрізняються інтонацією пісень чеського народу (“Народний гнів”, 1895). Тоді ж виробляється своєрідний демократизм Рильке в його відношенні до поезії й словника поета (“Слова прості сестри – замазури…”, 1897), взагалі до проблеми прекрасного в культурі: “Прекрасне виростає в пилу”, – говорить Рильке (“Ти не сумуй, що давно перецвіли (астры в саду)”, сб. “Лірика”). Його віршам не байдужі й суспільні мотиви.
Співчуття жінці, співчуття до приниженого знаходять вираження в узагальнених портретах. Наприкінці 1900-х років Рильке переживає поетична криза, тимчасово відходить від поезії, звертаючись до прози, у якій у лірико-автобіографічній формі виражене глибоке розчарування дійсністю (“Замітки Мальті Лауридса Бригген, 1910 р.). Однак головне в Рильке – відчуття страху й тривоги, передчуття більших змін у наступному сторіччі (“На рубежі століть, моє століття тягостей…”, 1899 р.).
Релігійні думки виразилися в збірнику “Часослов”, де Рильке виникає перед читачем в образі російського ченця, ціль якого – пошук стійкої життєвої основи у світі. Люди, міста й планети для Рильке рівний і самотній, відірваний друг від друга.
* Увечері стали знову все на сиріт схожі
* Найближчі теж чужими встигли стати.
* Навіть маленький острів для Рильке “блукач на дорогах мирозданья” (цикл “Острів”, 1906-1907). Єдиний вихід із цього поет знаходить у любові до людей і речей, у Творчості.
У моїх объятьях ліс знайшов спокій
* Я сам – його дзвоніння й трепетанье.
Глибоке філософське розуміння речей навколишнього світу поступово стає основою поетичних пошуків Рильке. Через цього поет постимпрессионизма, для якого мистецтво його попередників було недостатньо проникливим, досягає високої символістики своїх образів.
Так, пантера в паризькому зоопарку втілює для нього трагедію втрати волі могутньою, вільною істотою (“Пантера”, 1903). Перша світова Війна приводить поета в жах і розпач. В 1918 році він переживає творчий підйом на хвилі революційних зрушень, подій у Німеччині, однак, не зрозумівши революції, незабаром закривається в собі.
Мучення й пошуки приводять до створення “Дуэнезских елегій”, ( 1912-1922).
Якщо в ранній період Рильке шокував виходом у суб’єктивне злиття поета з миром, те тепер, в об’єктиві він бачить порятунок від трагічних розбіжностей життя в перетворюючому впливі мистецтва, символом якого є образ Орфея. Рильке неодноразово використовує образ Орфея у своїй творчості як світла з тьми, вона багато роздумує над життям. Життя дерева стає символом усілякого органічного існування (“Плід”, 1924).
Поет надає миру природи глибину почуттів і переживань, частково опираючись на досягнення російського і європейського роману ХІХ-ХХ сторіч. Поезія Рильке, що відрізняється глибокою думкою, емоційною силою, музикальністю, ритмічністю й інтонацією волі, мала значний вплив на розквіт німецької лірики. Бехер назвав Рильке посланцем найкращої частини свого народу, що збагатив поезію, написану на німецькій мові
(2 votes, average: 3.00 out of 5)