Григір Тютюнник – великий майстер художньої деталі. Він один з небагатьох міг тонко відчувати й виражати реальну дійсність через окреме слово, речення, образ. Цей засіб письменник вдало використовує в новелі “Зав’язь”.
Оповідання на кілька сторінок, а здається, що ми прочитали цілу поему про кохання, побачили життя всього села, встигли полюбити героїв.
Характери головних героїв – Миколи, діда Лавріна і Соні – виписані з надзвичайною виразністю, лаконізмом і тим тютюнниківським гумором, який зігріває душу. Ні онук, ні
Ось як дід характеризує онукову кохану: “То дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять…”.
Зародження кохання Миколки й Соні відбувається на тлі пробудження природи – приходу весни. У народній творчості цій порі року надасться особливе значення. Адже це пробудження всього живого після зимового згасання, що приносить людині довгождану радість, красу оновлення.
Це
Згадаймо ще й таку виразну художню деталь – “листя в садках ще тільки проклюнулося, тому в гіллі рясно миготять дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки: то зав’язь”. Її письменник вживає після того, коли стає зрозумілим, що Миколка і Соня кохають одне одного.
Пейзаж створює відповідний настрій. Ця деталь повториться ще раз, уже в самому кінці, коли Миколка прийде додому і почує дідові слова: “Ану, лишень, парубче, помагай окурювати садок, бо пропаде к лихій годині уся зав’язь”. Тут певний підтекст: зав’язь є, але ще треба боротись, аби вона не пропала.
Чи пронесуть своє кохання, як першу зав’язь, чистим і великим через усе життя Соня і Миколка, чи не зміліють їхні душі і серця в життєвому вирі? Віримо, що пронесуть, бо стверджує це і Григір Тютюнник, і Миколка: “Я прожогом кидаюся в садок, нагрібаю п’ятірнями сякого-такого труску і розкладаю вогонь аж на межі, щоб тягло дим і на Сомин садок”.
У талановитого майстра художня деталь багата асоціаціями, внутрішнім психологічним, філософським змістом. Завдяки їй перед нами постають яскраві, викінчені образи, відчувається світосприйняття письменника, який вчить нас завжди помічати навколо себе суттєве, а також завжди пам’ятати про вічні моральні істини.