Твір за поемою Лесі Українки “Давня казка”. У 1899 році у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки “Думи і мрії”. її відкрила поема “Давня казка”, в якій пристрасно прозвучала тема покликання поета, його обов’язку перед народом. Описуючи зовнішність головного героя поеми, Леся Українка підкреслює, що він був звичайнісінькою людиною:
На обличчі у поета Не цвіла урода гожа. Хоч не був він теж поганий, – От собі – людина Божа!
Але справжня краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. Леся Українка
На крилах думки поет часто линув “в таємні світи надхмарні”. Найважливішим для співця було відчувати свою внутрішню свободу. Зустрівшись на лісовій стежині з лицарем Бертольдом, поет говорить йому: Бачиш ти – оця діброва,
Але не здатний Бертольдо зрозуміти цих слів, бо для нього “таємний світ надхмарний” нічого не. вартий у порівнянні з гарним замком або з графством. Лицар дивується, коли бачить великий вплив поетового слова на молодь, він. навіть вбачає в цьому якесь чаклування.
Минув час, і Бертольдо вирушає в походи воювать чужі міста. Його військо супроводить пісня про рідний край, який завжди в серці, якого ше щиріше любити навчає нас далека розлука. З думкою про рідний край вояки сміливо йдуть на приступ замків і фортець. Щасливий і сп’янілий від перемог, лицар не чує тих пісень, думаючи про власну звитягу. Та коли щастя відвернулося від нього і у війську почалися чвари та незгоди, Бертольда рятує глумлива пісня військових співців про недбалого вояка, який повертався додому живий і неушкоджений, бо мав за талісман^ мудре речення: “Утікай, поки здоровий!” Ця пісня повернула “їм відвагу, а з нею і перемогу в бою.
Перемогла не Бер-тольдова відвага, перемогло поетове слово з дивною, ніби справді ворожбитською силою. Тож своїм військовим щастям можновладець завдячує поетові.
Коли Бертольдо пропонує митцеві високу, на думку пана, честь – стати придворним поетом, жити у нього в замку, бути в шані, достатку та славі, поет з усмішкою на вустах відкидає те запрошення:
Золотих не хочу лаврів, З ними щастя не здобуду. Ях я ними увінчаюсь, То поетом вже не буду.
Так розв’язує Леся Українка питання про незалежність мистецтва від золотого мішка, про свободу творчості митця, який повинен виражати думи і прагнення рідного народу, надихати його в боротьбі за волю і щастя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)