1. Особливості задуму й жанру. 2. Сатиричне звучання ліричних відступів. 3. Міркування про два різновиди письменників 4. Образ Русі: “дивовижній, незнайома землі далечінь” і “птах трійка”.
По власному визнанню Н. В. Гоголя, сюжет “Мертвих душ” був підказаний йому А. С. Пушкіним.
Уже споконвічно цей добуток замислювався як роман-подорож, що дозволяло охопити творчим поглядом широке коло характерів, з якими головний герой зустрічається в шляху. Працюючи над першим томом “Мертвих душ”, Гоголь розраховував написати ще два
Гоголь припускав використовувати тричленну композицію, подібну з композицією “Божественної комедії” А. Данте.
Однак дія дантовского добутку відбувається не на землі, а Гоголь прагнув описувати конкретні реалії сучасної йому життя Росії. Як би те не було, письменник спалив другий тім “Мертвих душ”, а третій і так і не був
Літературознавці зв’язують настільки нетипове визначення автором жанру свого добутку із широтою сюжетного розмаху “Мертвих душ” і досить більшою кількістю ліричних відступів, у яких Гоголь висловив свою думку по ряду глибоко, що хвилювали його питань.
“Євгеній Онєгін” А. С. Пушкіна в певному змісті також можна назвати панорамою епохи, та й ліричних відступів у цьому добутку досить. Крім того, “Євгеній Онєгін” – віршований добуток. Однак автор чомусь не порахував його поемою, воліючи назвати романом у віршах.
Як би те не було, визначення жанру власного добутку – невід’ємне право автора, а поетичність ліричних відступів у гоголівських “Мертвих душах” і справді часом нагадує неримовані вірші. Але для чого знадобилися Гоголю ці відступи від сюжетної лінії? Авторська позиція й так досить ясна – вона логічно випливає з особливостей опису, з того, як показує письменник своїх героїв.
Ліричні відступи підсилюють її звучання, а нерідко й розкривають погляди автора, які не могли бути викладені в ході оповідання про пригоди Чичикова. Оборотний увага й на те, як розташовуються ліричні відступи в тексті “Мертвих душ”. Вони або завершують яку-небудь сцену, або передують їй. Часом ліричні відступи вклинюються в оповідання, розривають цілісну сцену на частині.
Прикладом подібного ліричного відступу може служити міркування про порівняльні характеристики “товстих” і “тоненьких”, уведене Гоголем в опис візиту Чичикова в будинок губернатора (I глава I тому).
Сатиричний зміст цього ліричного відступу звучить передвістям оповідання “Товстого й тонкий” А. П. Чехова: “На жаль! товсті вміють краще на цьому світлі обробляти справи свої, ніж тоненькі Тоненькі служать більше по особливих дорученнях, або тільки значаться, і виляють туди-сюди; їхнє існування якось занадто легко, повітряне й зовсім ненадійно. Товсті ж ніколи не посідають непрямих місць, а всі прямі, і вуж якщо сядуть де, те сядуть надійно й міцно, так що скоріше місце затріщить і угнется під ними, а вуж вони не злетять”. Велике значення в поемі “Мертві душі” має ліричний відступ, присвячений двом різновидам письменників (початок VII глави I тому).
“Щасливий письменник, що повз характери нудних, противних, вражаючих печальною своею дійсністю, наближається до характерів, що виявляють високе достоїнство людини”, – викликує Гоголь Однак йому самому “визначено” “дивовижною владою” інше – показати “страшну, приголомшливу твань дріб’язків, що обплутали наше життя, всю глибину холодних, роздроблених, повсякденних характерів, якими кишить наша земна, часом гірка й нудна дорога”. Автор “Мертвих душ” з гіркотою відзначає, що якщо талановитий письменник, що оповідає про героїв, що володіють високими щиросердечними якостями, не тільки випробовує радість від своєї роботи, але й удостоюється слави й похвали читачів, то йому довго прийде чекати адекватної оцінки своїх добутків. Тим часом “багато потрібно глибини щиросердечної, щоб опромінити картину, узяту зі знехтуваного життя, і звести її в перлину созданья”.
Однак свідомість самітності й невизнаності не зупиняють автора “Мертвих душ” – його покликання в тім, щоб “озирати величезно – життя, щонесеться,” і правдиво описувати характери своїх героїв, якими б огидними вони не були.
З поетичним образом ” величезно – життя, щонесеться,” перегукується образ Русі, її неосяжного простору, немов призначеного для билинного богатиря (XI глава I тому). Чим зачаровує погляд картина, що відкривається з вікна екіпажа подорожанинові, що їде по дорогах Росії? Всі ” відкрито-безлюдно й рівно”: ні романтичні краси природи, ні чудеса архітектури, характерні для інших країн Європи, не миготять перед мандрівником Але є щось заворожливе, таємничих і владне в цих безкрайніх одноманітних просторах, про які “від моря до моря” несеться пісня, що бере за душу. “Що в ній, у цій пісні?
” – вопрошает Гоголь. Ліричний відступ, присвячений просторам Русі, мабуть, одне із самих поетичних місць в “Мертвих душах”. Немов би чується тужливий і лихе: “Степ так степ навкруги… “. Образ “могутнього простору”, грізною й страшного своєю незбагненністю.
Це й російський пейзаж, і філософська катеГорея, і приховане питання: якщо так неосяжна й велична ця земля, чому ж не видно на ній богатиря, а бродять всі якісь пародії на людину, “кулаки” так.
“діри” або ще благопристойні шахраї, начебто Чичикова?.. Питання про прийдешні долі Росії – питання, так і залишилося без відповіді – звучить і наприкінці першого тому “Мертвих душ”. І знову Гоголь із майстерністю поета оспівує швидку їзду, що дозволяє душі істинно російської людини як би злитися з безкрайніми просторами рідної землі, відчути щось ” захоплено-дивовижне”, чому й назви-те не підбереш.
Але разом із захватом “щось страшне укладене в цьому швидкому мельканні”, коли всі предмети зливаються в нерозрізненому вихрі руху: “ех, коні, коні, що за коні! чиВихри сидять у ваших гривах?… Зачули з височини знайому пісню, дружно й разом напружили мідні груди й, майже не торкнувши копитами землі, перетворилися в одні витягнутих ліній, що летять по повітрю, і мчиться вся натхненна богом!..
“. чи Не перегукується цей поетичний образ із рядками Пушкіна: А в сем коні який вогонь! Куди ти скакаєш, гордий кінь, И де опустиш ти копита? Про потужний владар долі!
Чи не так ти над самою безоднею, На висоті, вуздою залізною Росію підняв дибки?
Але куди мчаться коні, що захоплюють за собою Росію? І тут вона залишається вірна своєї безмежності: “Русь, куди ж несешся ти? дай відповідь. Не дає відповіді. Дивовижним дзенькотом заливається дзвіночок; гримить і стає вітром розірваний у шматки повітря; летить мимо все, що не є на землі, і, косячись, постораниваются й дають їй дорогу інші народи й держави”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)