РЕСКІН, Джон

(1819 – 1900)

РЕСКІН, Джон (Ruskin, John – 08.02.1819, Лондон – 20.01.1900, Брентвуд, Ланкашир) – англійський письменник, історик і теоретик мистецтва.

Провідні проблеми й аспекти літературознавчих праць та соціально-політичних есе Рескіна були пов’язані із несприйняттям машинної буржуазної цивілізації, різкою критикою вікторіанського прогресу, гуманістичними шуканнями. Вперше в історії англійської естетичної думки Рескін надзвичайно гостро підкреслив несумісність утилітаризму зі світом справжнього мистецтва. Естетичні ідеї Рескіна

і його аналіз категорії художності не можна розглядати окремо від його соціальної позиції, яка полягала у вкрай критичному ставленні до сучасного йому суспільства. В естетиці Рескіна синтезовано мистецтвознавчі ідеї античності, просвітництва та романтизму.

На засадах цього синтезу Рескін осмислював тогочасне мистецтво. Він запропонував естетичне обгрунтування багатьох художніх тенденцій в англійській літературі XIX ст. Найбільш повно Рескін сформулював принципи романтичної естетики і впритул наблизився до визначення принципів реалістичної творчості. З цим пов’язаний перехідний характер естетичних поглядів

Рескіна, що полягає в еволюції від романтизму до реалізму. Не випадково з-поміж усіх письменників XIX ст.

Рескін найвище цінував В. Скотта, у творчості котрого на засадах романтичного методу розвивалися принципи реалістичного мистецтва. У працях Рескіна виявилися і ті тенденції, що характеризуватимуть літературу критичного реалізму, творчість прерафаелітів середини XIX ст. і неоромантичну школу межі XIX-XX ст.

Рескін був єдиним сином заможного виноторговця Джона Джеймса Рескіна, котрий жив у Лондоні, проте дуже багато часу проводив у відрядженнях, дбаючи про інтереси своєї торгової фірми. Батьки зробили все можливе для того, щоби син здобув якомога кращу освіту. Спочатку вони навчали хлопчика вдома, потім віддали його у приватну школу, а коли настав час вирушати до Оксфорда, майбутній письменник поїхав туди разом з люблячою матір’ю. У студентські роки Рескін кілька разів ставав лауреатом поетичних конкурсів, проте особливих успіхів у науках не продемонстрував, хоча змалечку багато читав, захоплювався давньою класикою, історією та романами В. Скотта. Разом з батьками Рескін багато подорожував.

Сферою його особливих уподобань стали архітектура та живопис. Серед художників він найвище цінував В. Тернера.

Статті Рескіна про мистецтво (передусім про архітектуру) почали з’являтися у періодиці, коли письменникові ще не виповнилося двадцяти років, проте по-справжньому про нього як про цікавого історика та критика мистецтва заговорили вже після виходу у світ першого тому його фундаментальної праці “Сучасні художники” (“Modern Painters”, 1843). Другий том вийшов у 1846 p., а закінчення цього п’ятитомного мистецтвознавчого трактату з’явилося у 1860 р. Письменник задумав цю працю як слово на захист художника Тернера, самобутність і новаторський характер творчості якого не зуміла належно поцінувати і зрозуміти тогочасна критика. Проте в процесі написання трактат перетворився на систематичний виклад естетичних ідей Рескіна і став видатним твором художньої критики в Англії XIX ст. Ідеї Рескіна набули неабиякої популярності, хоча його міркування та погляди мали виразний полемічний характер.

Виступаючи проти ідей консервативних критиків, він створював теорії, що грунтувалися на демократичному розумінні культури, хоча на деяких його заявах позначилися ідеї феодального соціалізму.

Серед праць Рескіна передусім варто назвати “Сім світочів архітектури” (“The Seven Lamps of Architecture”, 1849), “Каміння Венеції” (“The Stones of Venice”, 1851-1853), “Прерафаелітизм” (“Pre-Raphaelitism”, 1851), “Політична економія мистецтва” (“The Political Economy of Art”, 1857; друге розшир, вид. “Радість навіки” – “A Joy for Ever”, 1880), “Останньому і першому” (“Unto This Last”, 1860-1862), “Сезам і лілеї” (“Sesame and Lilies”, 1865), “Листи до робітників та трудівників Великобританії”(“Fors Clavigera: Letters to the Workers and Labourers of Great Britain”. 1871-1886).

Праці Рескіна з проблем мистецтва зміцнили його реноме як найавторитетнішого критика і знавця архітектури, живопису, літератури. Проте коло його інтересів цим не обмежувалося. Рескін також грунтовно цікавився геологією та ботанікою. А от його особисте життя загалом не склалося.

У 1848 р. письменник одружився з Еффі Чемберс Грей, але вже через шість років вони розлучилися. Важливою подією у житті Рескіна стало кохання до ірландки Рози Ла Туш, котра була на тридцять років молодшою від нього. Проте у 1875 р. Роза померла у віці лише двадцяти семи років. Після смерті батька у 1864 p. Рескін успадкував чималі статки, а відтак зміг повністю зосередитися на улюблених справах, не переймаючись матеріальним аспектом свого існування.

Рескін зібрав унікальну колекцію малюнків Тернера і чудову бібліотеку. Починаючи з другої половини 50-х pp., Рескін виступав з лекціями на економічну та соціальну тематику. У 1854-1858 pp. читав лекції для робітників. Останні роки життя Рескіна були затьмарені важкою хворобою, він постійно мешкав у власному маєтку Брентвуд, придбаному у 1871 р.

Рескін звертався до творчості великих письменників і художників минувшини та сучасності. намагаючись розкрити високі ідеали краси та свободи, зрозуміти сенс буття і закономірності соціального та культурного розвитку суспільства. У “Лекціях про мистецтво” (“Lectures on Art”, 1870) він говорив про те, що мистецтво будь-якої країни є вираженням її морального, соціального і політичного життя. У цьому вираженні і полягає сутність художньої правди. Провідну роль у естетиці Рескіна відіграє категорія прекрасного.

Він багато писав про ідеал краси і створив особливу англійську традицію в літературі тз мистецтві XIX ст., яка полягає у схилянні перед красою як вираженні вкрай критичного ставлення до капіталістичного суспільства, ворожого до краси та мистецтва. Ідею краси, що дає відчуття щастя, Рескін протиставив потворності буржуазної дійсності. Прекрасне у його трактатах означає переважно моральну силу і правду людини, котра прагне до вдосконалення і щастя, а також гармонію природних форм. Саме з такого погляду Рескін критикував “мистецтво для мистецтва” та натуралізм. Натомість він боронив духовні цінності романтичного і реалістичного мистецтва.

У його роздумах про психологію художньої творчості важливу роль відігравали думки про сутність уяви і фантазії. Рескін розвивав концепцію про зв’язок естетичного й етичного компонентів у мистецтві. Він постійно звертав увагу на моральний аспект будь-якої сфери художньої діяльності. Мистецтво, на думку Рескіна, може існувати і вдосконалюватися лише за умови належного рівня моральності.

Досліджуючи мистецтво минулих епох, письменник намагався збагатити сучасне культурне життя уявленнями про прекрасне, які були втрачені внаслідок панування “машинної цивілізації”.

Рескіну як письменникові та критику притаманні публіцистичний запал, ентузіазм, палке захоплення прекрасним. Його мистецтвознавчі та публіцистичні праці вирізнялися неабиякими художніми чеснотами. Він був видатним майстром англійської прози. Стиль його естетичних трактатів, есе, лекцій, статей та книг виблискує барвами порівнянь та метафор, поетичністю інтонацій, багатством лексики, мелодійністю звучання.

У мистецтві слова Рескін був живописцем.

Естетичні ідеї Рескіна справили неабиякий вплив на культурне життя Англії; вони позначилися на готичному відродженні в архітектурі, на діяльності прерафаелітів. Вплив Р. помітний у творчості багатьох англійських письменників XIX-XX ст., а його ідеї високо цінували сучасники.

Н. Михальська