Більше Двох десятків казок індіанців Південної й Центральної Америки, відібраних спеціально для дитячого читання, поміщено в книзі “Син Ранкової Зірки” (видавництво “Дитяча Література “, 2001), що включає казки індіанців Нового Світла. Ці казки дуже різноманітні. Вони оповідають про багату й таємничу природу Латинської Америки, розповідають про те, як виникли вулкани, отчого бувають землетрусу, як з’явилися ті або інші рослини. В основі цих казок лежать повір’я й міфологічні подання індіанців. Наприклад, маїс для людей, відповідно
Він же навчив їхнім різним ремеслам.
Так проявляється характерна риса світосприймання індіанців – тісний зв’язок між миром людей і миром природи. Природа знаходить висвітлення в людині, у ладі його почуттів. Птахи й звірі готові поділитися з людиною всім, що мають, аби тільки зробити його щасливим; сонце розмовляє з маленькою дівчинкою; коли людина вмирає, він перевтілюється в скелі або гори, у птахів або тварин.
Таким чином, мир індійської казки разюче відрізняється від європейського фольклору. У збірнику також поміщені героїчні сказання племен, що досягла
Велике місце в книзі займають казки про тварин (“Чому птаха не говорять, а павич не співає”, “Лисеня й шакал”, “Любов матері” і ін.), що розповідають про найбагатший тваринний світ континенту. Найбільше повно фольклор індіанців представлений у книзі “Легенди й казки індіанців Латинської Америки”, випущеної видавництвом “Художня література”.
З латиноамериканськими народними казками можна також познайомитися в збірниках казок “Чарівна кисть”, “Веселі казки різних народів”, “Мудра черепаха”, “Бабусин клубок”. Тут були поміщені казки: бразильські (“Ягуар і бик”, “Отчого в черепахи панцир зі шматочків” і ін.), кубинські (“Як людина із землею посперечалася”, “Найкраще й саме гірше”), мексиканські (“Як койот і скунс перехитрили один одного”, “Чудесне дерево”), венесуельські (“Півень і лисиця”, “Братик Кролик і Братик Ягуар”). Поряд з індійськими казками в цих збірниках представлені негритянські казки й казки, пов’язані з європейськими сюжетами.
Окремим виданням для дітей у році була випущена казка мексиканських індіанців “Маримба” в обробці письменниці Лідії Трехо Бланка. У поетично написаній казці розповідається про народження одного з індійських народних інструментів – маримби, що співає “про волю й рідну землю”. Для молодших школярів також видані кубинські народні казки “Руж’є діда Амбросио” (2007). Головний герой цих казок, старий кубинець дід Амбросио, наділений кращими рисами людини з народу: він винахідливий, мудрий, життєлюбний. Як і всякий казковий персонаж, він попадає в самі неймовірні переробки й із честю виходить із них.
Казки весело й дотепно висміюють неправда, хвастощі, сутяжництво, чванливість, користолюбство. Характерною рисою казок є яскраво виражене почуття гордості за свій народ. Недарма тямущому й лукавому дідові Амбросио протипоставлений зарозумілий і жадібний американець, що найчастіше залишається в дурнях.
Хоча казки цього збірника тематично пов’язані із традиційними сюжетами європейського фольклору, у багатьох з них ясно видна співвіднесеність із кубинською дійсністю.
Зв’язок Латиноамериканських літератур з фольклором – їхня характерна риса, що проявлялася те виразно, те в більше замаскованій формі на всіх етапах їхнього розвитку аж до сьогоднішнього дня. Не випадково багато письменників не тільки вводять у тканину своїх добутків певні фольклорні мотиви, але й безпосередньо звертаються до фольклору, літературно обробляючи народні казки (часто для дитячого читання). І все-таки про свідоме звертання до народної Творчості можна говорити тільки на більше пізніх стадіях розвитку латиноамериканських літератур.
Завоювання В 20-х роках XIX століття більшістю країн Латинської Америки політичної незалежності послужило початком процесу формування націй і дало поштовх до виникнення національних літератур, боровшихся за духовне самовизначення. Однак уповільнений розвиток латиноамериканської літератури в цілому, у чималому ступені зависившее від культурної політики, що проводиться раніше країнами-метрополіями, що перешкоджали становленню художньої прози в колоніях, привело й до більше пізнього вичленовування дитячої літератури, і якоюсь мірою до відсутності літератури для дитячого читання. Тому поява літератури, зверненої безпосередньо до дитячого читача, ставиться лише до останньої третини XIX століття.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)