Володимир Винниченко… Що ми знаємо сьогодні про цю людину? Не дуже багато. Та все ж існує думка, що це постать такої величини, без якої не скласти об’єктивного уявлення про весь літературний процес в Україні.
Він автор чотирнадцяти романів, близько ста оповідань, чотирнадцяти п’єс і великої кількості статей. Найкращі свої твори В. Винниченко написав у дореволюційний час, в яких обстоював неоціненне значення людської особистості. Для творів В. Винничеика характерна новаторська манера письма, недаремно його називають “українським
В. Винниченко, як і багато інших відомих письменників, не оминув і теми визвольного руху на початку XX століття. В оповіданні “Салдатики!” саме і показано типову картину придушення селянського повстання, зародження революційних настроїв і нових суспільних виявів – агітаційного руху.
Змінилося село, “а сталося це якось зовсім несподівано”, – зауважує автор в оповіданні “Салдатики!”. – До вчорашнього дня
Але події розгортаються вже по-іншому. До села наближається каральний загін, викликаний поміщиком, у якого селяни відібрали зерно. Збентежений, наляканий натовп чекає розправи. Його намагається заспокоїти організатор бунту Явтух, у котрому сконденсовано всі настрої його односельців. Та навіть перед явною загрозою розплати за скоєне натовп все ще перебуває під гіпнотичним впливом свого лідера.
У ньому люди бачать свою останню надію на порятунок. Жадібно і напружено слухаючи, натовп здатен вловити найтонші нюанси ситуації. Досить Явтухові на якусь мить втратити надію на щасливий кінець, як ця безнадія стала домінуючим почуттям натовпу.
“Салдатики!.. – вигукнув з таким болем, з таким одчаєм, що в валці прокинулись всі, а солдатики аж здригнулися разом і похмуро глянули на офіцера. Серед селян зразу піднявся галас, крики, стогнання…”
Перед нами з’явились два натовпи, один – у сіряках, другий – у сірих шинелях! Агресивність офіцера викликала агресію селян, спрацював одвічний закон “зуб – за зуб, око – за око!” “Салдати, як машини, разом підкинули рушниці і виставили їх проти селян”, проте не стріляли, зупинені щемливо-благальними словами Явтуха: “Вислухайте, рідні… Пустіть ружжя!” Цими словами автор доводить: сила не за штиками, а за громадою з великою правдою її життя, дій і намірів. Незважаючи на трагічний фінал (каратель, занепокоївшись, що “салдатики” не стріляють в людей, зарубує шаблею мужнього Явтуха), оповідання несе глибинний оптимізм.
В. Винниченко до краю загострює конфлікт і не намагається прикрасити правду життя. Безумовно, письменник володів глибоким даром реалістичності в зображенні подій. Твори В. Винниченка – яскравий літопис шляху українського народу до незалежності.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)