Павлові Тичині судилася складна доля. Його життя було тяжким, особливо під час встановлення в Україні Радянської влади. Через це подальший життєвий і творчий шлях поета почав набувати подвійності.
Тичина був гуманістом, патріотом своєї України.
Мене найбільше приваблює рання творчість Павла Григоровича. У свої перші поезії Тичина вкладає всю свою душу, особливо це помітно в ранніх ліричних віршах. Молодий поет хоче зрозуміти світ, “зазирнути в майбутнє”:
Молодий я, молодий,
Повний сили та відваги.
Гей, життя, виходь
Пожартуєм для розваги!
Поет відчуває красу, чарівність і гармонію природи, тому багато віршів, таких як “Квітчастий луг”, “Хор лісових дзвіночків”, “Гаї шумлять” та інші, присвячені саме їй. Поет милується природою, і його душа наповнюється найкращими почуттями.
Гаї шумлять –
Я слухаю.
Хмарки біжать –
Милуються
Милуюся – дивуюся,
Чого душі моїй
Так весело…
Вірші про кохання займають особливе місце в поезії Павла Тичини. Серед них – “Десь на дні мого серця”, “О люба Інно…”, “Цвіт в моєму серці”. Більше барвистості і виразності
Поет прагне якнайдосконаліше передати гармонію єднання людських почуттів і краси природи. Наприклад, ліричний герой звертається до своєї коханої:
Коли в твої очі дивлюся – здається мені мов бачу я небо прозоре.
Мов бачу брильянтових зір ціле морс, що десь там горять – усміхаються чудові, ясні..!
Але не завжди кохання буває щасливим. На шляху закоханих зустрічається багато перешкод. Ліричні вірші наповнюються сумом і журбою.
Однак поет продовжує вірити в добро, чарівність природи, у велич людських взаємин, у гармонію світу.