Наш народ щороку святкує День перемоги. Важкою ціною цю перемогу здобуто. Великий внесок у справу перемоги над ворогом зробили й українські письменники, які у своїх творах прославляли мужність, героїзм, висловлювали почуття глибокої любові до Вітчизни, впевненість у перемозі. Одним із найкращих творів є вірш Павла Тичини “Я утверждаюсь”.
Автор згадує про боротьбу нашого народу проти загарбників у минулому, закликає до повного винищення фашистських орд, змальовує картини життя після перемоги над ворогом. Характерним для поезії є
Я єсть народ, якого
Правди сила ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила!
А сила знову розцвіла.
У цих рядках підкреслюється думка, що ні лихоліття, ні найжорстокіші випробування не могли зламати наш народ у минулому. Звідси поет доходить висновку, що і в цій війні ми вийдемо переможцями. У поезії відчутні гнів і ненависть до агресорів, лунає заклик знищити ворогів:
На українських нивах, на російських, на білоруських – я прошу, молю! – вбивайте ворогів, злодюг злодійських, вбивайте без жалю!
1943 рік. Гримлять бої, бійці піднімаються в атаки, відвойовуючи кожну п’ядь землі у жорстокій битві… А Тичина вже бачить мирне життя, вчорашніх фронтовиків, які сьогодні стали до мирної праці. Бачить косарки в житі, чує заводські гудки.
Він упевнений, шо мине небагато часу – і наш трудолюбивий народ самовідданою працею побудує щасливе життя.
Читаючи вірш, відчуваєш, яка велика туга охопила поета. Проте він має надію на краще і свою впевненість вселяє іншим: “Із ран – нове життя заколоситься, що з нього світ весь буде подивлять…”
Мене вражає далекоглядність П. Тичини, уміння бачити перспективу, малювати картини майбутнього. Не залишає байдужим і глибока емоційність мови поезії, і різноманітність та насиченість її художніми засобами, і хвилювання поета, і його любов до країни, до рідної землі.