Ранні драматичні твори Лесі Українки майже не бачили світла рампи. Між тим і широкі ремарки, і увага до кольорів, які можна сприйняти лише при певному сценічному освітленні, і динамічно побудований діалог говорять про те, що поетеса, пишучи свої драми, в уяві бачила їх на сцені. Навіть 1913 року, коли погляди Лесі Українки на сценічність зазнали серйозних змін, вона не заперечувала проти вистави “Вавілонського полону” або “На руїнах”, хоч радила для малої сцени взяти інші її твори. Заперечення поетеси випливали власне з розміру сцени,
У листі до О. Кобилянської, згадуючи про “Вавілонський полон” і намір написати маленьку драматичну “поему” на біблійні теми, себто “На руїнах”, Леся Українка вказувала на властиву її вдачі рису, яку вона любить і в героїв біблійних легенд, а саме: на “неспокійний, пристрасний елемент” 3 цих тем. Драматичний елемент став органічним чинником творчості Лесі Українки. У ранніх драматичних творах поетеси пристрасть, неспокій, запальність стали домінуючою рисою вдачі її героїв. Щоправда, Кассандра уже не тільки закликала, пророкувала, а й змагалася у філософському поєдинку з Геленом; Річард Айрон, який набув остаточно завершеного образу уже в 1907- 1908 роках, дискутував про мистецтво з своїми друзями й недругами, а Жірондист і Монтаньяр уособлювали два протилежні філософські погляди.:
У житті й творчості Лесі Українки революція 1905-1907 років мала особливе значення. В цей час Леся Українка переборола свої сумніви щодо важливості її творів у ідейному збагаченні українського народу. В творчому й громадському житті поетеси в ці роки помітне пожвавлення, причину якого слід вбачати в загальному революційному піднесенні в країні. Перебування у Грузії в період 1903-1907 років не могло не позначитися на творчості Лесі Українки, на її ставленні до визвольної боротьби народів Росії проти самодержавства.
Саме в Грузії були створені найбільш революційні драматичні поеми Лесі Українки (“Осіння казка” та ін.), в яких вона відкрито заявила про своє прагнення стати співцем повсталого пролетаріату.
У листі до А. Кримського поетеса говорить про той настрій, який опанував її в дні революції: “В поезії я тепер обдарована несподіваною гармонією настрою моєї глузи з громадським настроєм (се далеко не завжди бувало!). Мені якось не прихо-диться навіть наказувати сій свавільній богині про її “громадські обов’язки”, так обмарив її суворий багрянець червоних корогов і гомін бурливої юрби” ‘. У лютому 1906 року, підсумовуючи перший рік революції, Леся Українка писала до О. Ко-билянської: “Се такий був тяжкий, і грізний, і величний рік, стільки було в ньому страшних контрастів “вершин і низин”, буйних надій і трагічних розчарувань, великих перемог і незагойних ран… Та й особисто для мене сей рік (починаючи з минулої зими) теж був таким,- він зміряв силу духа мого, я знаю тепер, що я можу і чого не можу…” .
У революційні роки драматургічний талант поетеси розквітає всіма барвами. Леся Українка працює особливо напружено й плідно. У 1905 році вона написала такі визначні твори, як “Осіння казка” і “В катакомбах” – свідчення змужнілої революційної думки поетеси і її величезного драматургічного хисту. Цього ж року письменниця закінчує діалог “Три хвилини”, а, наступного – діалог “В дому роботи, в країні неволі”.
1907 року Леся Українка працює над остаточним редагуванням драматичних поем “Кассандра” та “У пущі”. У цей же період вона розпочинає роботу над своїм найбільшим твором – “Руфін і Пріс-цілла” і пише діалог “Айша та Моххамед”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)