Проза (лат. prosa, від prosa oratio – пряма, така, що вільно розвивається й рухається, мова) – мовлення не організоване ритмічно, не вритмоване; літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою. П. – один з двох основних типів літературної творчості. Поезія (див.: Поезія) і П. – глибоко своєрідні сфери мистецтва, які розрізняються і формою, і змістом, і своїм місцем в історії літератури. донедавна П. (на відміну від поезії) вважали усі нехудожні словесні твори; подібний слововжиток спостерігається навіть у XX ст. В українській
Художня проза у власному розумінні цього слова – порівняно пізнє явище, яке інтенсивно формувалося ще з доби Відродження. У давній і середньовічній літературі П. мала специфічне призначення: у П. творились, як правило, лише напівхудожні, “змішані” твори прикладного характеру (історичні хроніки, філософські діалоги, ораторські твори, описи подорожей тощо) або ж твори “низьких”, комічних жанрів (фарси, деякі види сатири і та ін.). П. тих часів – це так звана ритмічна П., яка своєю формою наближалася до вірша,
Флобер, А. Чехов, М. Коцюбинський, Е. Хемінгуей та ін.), вимагаючи від автора не меншої напруги і майстерності, ніж вірш. Художня своєрідність П. не вичерпується принципами зовнішньої організації мови. У П. домінують суттєво відмінні способи та форми словесної образності від тих, якими користається поезія. Так, різні види тропів, які здебільшого мають велике значення для організації поетичного мовлення, у П. посідають куди менш помітне місце.
Якщо в поезії джерелом “художньої енергії” є взаємодія, взаємовідзеркалення словесних вимислів, здійснюване різними формами зіставлення слів (порівняння, метафора, метонімія і т. п.), то для П. найбільш характерною є взаємодія різних мовних планів: мови автора, оповідача, персонажів. Через взаємовіддзеркалення цих мовних планів здійснюється осмислення і оцінка зображуваного. Художньо-словесна тканина у П. (порівняно з поезією) постає більш “прозорою”, що, здавалось би, відтворює певну життєву реальність безпосередньо.
Разом з тим постійно відчутна образна сила митця, майстерність володінням словом, згармонійована точність і ясність мовних планів. Значно більшу роль у П. відіграє сюжет, послідовний розвиток дії; предметнішими і більш визначеними є характери та обставини.