Творчість Андрія Платонова допомагає сучасному читачеві розібратися в подіях, що відбувалися в Росії в 20- 30-е роки XX століття, у період зміцнення в нашій країні Радянської влади. До числа добутків, що правдиво відбила події цього часу, ставиться його відома повість “Котлован”. Платонов почав писати її в грудні 1929 року, у самий пік “великого перелому”, або, як говориться в самій повісті, в “світлий момент усуспільнення майна”. Робота письменника над “Котлованом” була закінчена в першій половині 1930 року
Ця своєрідна повість
Таким чином, на самому початку повести перед нами з’являється традиційний для російської літератури образ народного шукача щастя й правди. У той же час це представник першого покоління радянської інтелігенції, тільки-но нарождавшейся у двадцяті роки. Вощев тужить через те, що ніхто не може йому пояснити, у чому полягає сенс життя. Однак незабаром робітники-грабарі
Життя – у роботі на благо майбутніх поколінь. Чиклин, Сафронов і інші робітники живуть у жахливих умовах, працюють доти, поки є сили. Вони живуть “взапас”, “заготовляючи” своє життя для майбутнього загального благоденства
Ці люди негативно ставляться до міркувань Вощева, тому що, на їхню думку, розумова діяльність є відпочинком, а не роботою. А відпочивати зараз не час. Виходить, що замислений “серед загального темпу праці” Вощев потенційно небезпечний для ідеї риття ями.
Але ж її риють відповідно до директиви зверху, відповідно до генеральної лінії!
Але герой не може розібратися, навіщо потрібний цей котлован. Він просто розростається в усі сторони завдяки ударній праці робітників, не здобуваючи при цьому ніякій функціональності. Сумніву головного героя передають нам думки самого автора, оказавшиеся дійсно пророчими
Котлован будується на ентузіазмі робітників нескінченно – він буде постійно рости, калічачи землю, знищуючи ріллі й ріки… Тому що головне, що рухає людьми, які керують цим “проектом”, – “догодити напевно й забігти вперед генеральної лінії”. На жаль, величезна кількість ударних і часто безглуздих будівництв радянських часів дійсно змінило нашу землю часом до невпізнанності.
В “Котловані” Платонов намагався попередити своїх сучасників про це. Але його повість не була надрукована, тому що в часи однодумності не можна мати свою думку
И про цьому Платонов теж говорить своєю повістю. Тема загального психозу, що опанував людьми, перетворення людини в “винтик” системи – чи не головна в “Котловані”. Створивши скорботний гротеск, Платонов показує масовий психоз загальної слухняності, божевільної жертовності. Доля Вощева трагична.
Він так і не знайшов істини: не тільки суті буття, але й істини більше близької, котра допомогла б йому робити щоденні вчинки осмислено й гідно.
Адже навіть ідея світлого майбутнього, уособленням якої в повісті є дівчинка Настя, не терпить випробування часом. Те, що робітники бачать реальної дитини, заради якого варто жити “взапас”, надихає їх і змушує працювати ще більше. Крім того, ми бачимо, що робітники сприймають Настю як символ майбутнього благоденства, комунізму (Сафронов привітає дівчинку як “елемент майбутнього”).
Сама Настя говорить: “Головний – Ленін, а другий – Будьонний. Коли їх не було, а жили одні буржуї, те і я не рожалась, тому що не хотіла. А як став Ленін, так і я стала!
” Але дівчинка Настя, єдина радість і надія грабарів, умирає. Дивлячись на вмираючу Настю, Вощев думає: “Навіщо… тепер потрібний сенс життя й істина всесвітнього походження, якщо немає маленької, вірної людини, у якому істина стала б радістю й рухом?
” Але грабарі однаково продовжують свою роботу… Мені здається, що смерть дівчинки, що символізувала собою не просто Майбутнє, а комуністичне майбутнє, має два значення. По-перше, Платонов говорить нам про те, що ніяка, нехай навіть найблагородніша мета, не виправдує людські жертви, насильство над особистістю, тим більше смерті дитини, у чому він перегукується з Достоєвським.
А по-друге, Платонов просто пророкує недовговічність утопічної ідеї “повного щиросердечного комунізму”. Виступаючи проти насильства над особистістю, проти повної фізичної й духовної рівності (однодумності), Платонов обвинувачує тоталітарна держава в тім, що воно намагається зробити з людей маріонеток
Він пише, що хтось: “Один (або Трохи) вийняв з людських серць віру й узурпував істину, наробивши з її масу кумачевих плакатів про ударний темп і ентузіазм. А на місце Бога тепер претендує реальна жива людина – “вождь всіх часів і народів”. Повість Платонова “Котлован” – свідчення того, що автор уже тоді розумів антидемократичність Радянської влади й бачив, до чого може привести такий розвиток подій
Особистість розчиняється в масі, віра зникає із приходом живих ідолів. Напевно, саме тому в повнім мовчанні зникає Пліт, на який, не витрачаючи засобів на вмертвіння, занурили неугодних: і середняків, і бідняків, і несвідомих бідняків. Пліт – це символ впливу на неслухняні. У ньому знаходить висвітлення трагічний результат у табори й посилання
У чому ж були винуваті селяни? На відміну від робітників-грабарів вони піклувалися не про загальне благо, а про те, як прокормити власні сім’ї. Селяни не очікували від Радянської влади нічого гарного. Тому в кожного жителя села аж до маленьких дітей була заготовлена труна-повість Платонова “Котлован” – це не тільки суворе пророцтво, але й попередження всім поколінням
Немає цінності вище людської особистості, не загордися із себе бога – автор призиває читача повернутися до вічних моральних постулатів. Цим і рядом інших добутків Платонов з усією силою свого таланта показує помилковість і небезпека шляху, по якому йшла наша країна в ті страшні роки
(2 votes, average: 3.00 out of 5)