Пролог (грецьк. proldgos, від pro – перед, logos – слово, мова; вступ, передмова) – композиційний компонент, початковий етап епічного, драматичного твору, в якому коротко викладаються розгорнуті далі події або зображується, одна подія, віддалена в часі від основної дії, яка проливає на неї світло, Відтінює її, розкриває першопричини подальших колізій; або повідомляється про ідейно-тематичний задум автора, мету твору. В античній трагедії – дія до початку основної ситуації, монолог актора, звернений до глядача, в якому він оцінював зображувані
Гете (“Фауст”), Ф. Шіллера (“Валленштейн”) П. став вступною частиною п’єси, в якій викладалися естетичні декларації автора
Купера, “Кармелюк” Марка Вовчка). Література XIX і XX ст. характеризується різноманітними П.: вони викладаються у формі повідомлення від автора (“Сретик” Т. Шевченка), роздуму над долею власного твору (“Гайдамаки” Т. Шевченка), постають у формі епізоду, сцени, розділу (“Дорогою ціною” М. Коцюбинського, “Лісова пісня” Лесі Українки, “Правда і кривда” М. Стельмаха, “Журавлиний крик” Р. Іваничука, “Переселенці” І. Кравченка). У цій функції П. зливається з фабулою, стає сюжетотвірним чинником і схожий на передісторію героїв (таким був пролог до роману “Велика рідня” М. Стельмаха, з якого згодом виник роман “Кров людська – не водиця”), але не тотожний їй, оскільки передісторія героя може розкриватися протягом усього твору або виділятися окремо в розділ (остання глава першої частини “Мертвих душ” М. Гоголя; “Boa constrictor”, розповідь Регіни про своє дитинство в “Перехресних стежках” І. Франка).
У сучасних творах П. починає відігравати концептуальну роль, порушуючи філософські, етико-соціальні проблеми буття (“Дума про вчителя”, “Чорнобильська Мадонна” І. Драча).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)