У верхів’ях Дніпра на березі річки Прип’ять стоїть мальовниче місто Чорнобиль. Воно старовинне – своє літочислення воно починає з 1118 року, а невеличке, у XX столітті тут проживало понад 20 тисяч осіб. Люди займалися своїми справами, ходили на роботу, і ніщо не передвіщало біди.
Колись Павло Тичина, перебуваючи на доядерній Чорнобильщині, писав про цю землю як щедру на врожаї, гомінку в селянських турботах, де вирувало життя, що не вщухало часом і вночі: …так о тій порі зачмихав трактор і бабахкання на весь Чорнобиль розляглось…
Оспівані з любов’ю Лесею Українкою ліси й озера цієї місцевості, тепер тяжко вражені невидимою чорною хворобою. Дичавіє земля, хоча ще квітують і родять сади. Ніхто не споживає тих гірких плодів, ніхто не йде до лісу по його колись цілющі дари.
Через страшну трагедію нашого віку – Чорнобиль – вимушено кидають все люди, які прикипіли серцем до рідних домівок, милих окові краєвидів, до политої їхнім потом землі, де вони народились, де знайшли притулок їхні пращури.
Поет А. М. Лісовський пише: Залишились хати, наче вдови, Хмара болю над світом пройшла. І чорніють від смутку підкови На безлюдних
Чорне коло невідомо скільки років залишиться незагойною виразкою на лоні природи, закарбується в серцях людей, які покинули рідні домівки, обжиті, облапітовані місця. Як відповідь на страшну Чорнобильську трагедію була написана поема Івана Драча “Чорнобильська мадонна”. Поет закликає перевірити свої діяння і свою совість, його турбує майбутнє, що насувається на людство.
Іван Драч пройнятий ненавистю до винуватців аварії, гнівно засуджує їхні непродумані дії, неуцтво, кар’єризм: За мудрість всесвітню дурних академій Платим безсмертям – життям молодим… Чорнобильська мадонна стає уособленням, втіленим закликом до відповіді за все, не гідне людини, втіленою невідворотністю, суду совісті, останнім нагадуванням про відповідальність за майже вже загублений світ.
На своїх руках сива чорнобильська мати несе “хворе дитя” і це хворе дитя – наша планета, наша земля, людство. Минають роки, віддаляючи нас від того тяжкого лиха, яке випало на долю українського народу.
Скільки людей забрала смерть, та ще не одне покоління буде відчувати на собі цей тяжкий відбиток смерті тієї весни 1986 року. Чорнобильський вибух, на великий жаль, продовжує тримати життя сотні тисяч наших земляків під прицілом, нещадно губить життя людей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)