Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі

Хіба міг український поет Павло Тичина, перебуваючи колись у Чорнобилі, оспівуючи цю землю, щедру на врожаї, уявити, яке страшне лихо планетарного масштабу станеться в чарівному Поліському краї? Звичайно, ні. Нині природа Чорнобиля тяжко вражена невидимою чорною хворобою.

Люди покинули рідні домівки, могили своїх батьків. Тому гнівно, як вирок недолугості, безглуздю, звучать рядки Ліни Костенко:

Загидили ліси і землю занедбали.

Поставили АЕС в верхів’ях трьох річок.

То хто ж ви є, злочинці, канібали?!

Ударив чорний дзвін,

і досить балачок.

Нікого не залишила байдужим ця трагедія. Вразила вона і наших митців. Серед тих, хто пертим відгукнувся на народне горе, був Іван Драч.

Поетичну сповідь-поему “Чорнобильська мадонна” поет створив у 1987 році до річниці пам’яті страшної атомної катастрофи.

Для поета Чорнобиль став зловісним знаком саморуйнівних дій людини, найдраматичнішою поразкою в її такому нерозумному протиборстві з природою. Це лихо було наче Божою карою, жорстокою пересторогою за легковажність, ненаситне споживацтво, технократичну сваволю.

У тому ж 1987 році побачила світ повість Юрія Щербака “Чорнобиль”.

Вона має документальний характер, бо побудована на багатому фактичному матеріалі, який автор записав зі слів учасників ліквідації аварії.

Викликає подив та жах те, що коли прип’я тським лікарям стало відомо про тяжку радіаційну ситуацію, вони не попередили громадян, зрадили клятві Гіппократа. В ті дні, коли тривали роботи з ліквідації наслідків аварії, коли тисячі людей не шкодували власного здоров’я, з’явилась антигуманна постанова про приховання відомостей щодо масштабів катастрофи.

Роман Володимира Яворівського “Марія з полином в кінці століття” – узагальнена художня інтерпретація чорнобильської епопеї. Це історія про сім’ю Мировичів, опис катастрофи та боротьби з її наслідками, показ того, як трагедія відбилася на житті селянства.

Нині жодна людина не має морального права стояти осторонь екологічних турбот, бути пасивним спостерігачем, бо все менше й менше залишається на нашій землі місць, де людина почувала б себе у цілковитій безпеці. Саме про це пише Ліна Костенко:

Пройшла гроза і не була озонною.

А де тепер не зона на землі?

І де межа між зоною й не зоною?

Поезії, повісті, романи – документально-художній літопис героїчно-трагічних подій Чорнобиля, сторінки якого перейняті болем і гіркотою утрат. А також гордістю за самовіддані й героїчні звершення людей у боротьбі з “білою смертю”. В ньому осмислено й узагальнено досвід подолання лиха, звучить пересторога – з мирним атомом треба бути обережним, бо він не прощає самовпевненості, авантюризму й безвідповідальності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі