Поема “Катерина” належить до творів першого періоду творчості Т. Г. Шевченка. Цій поемі властиве характерне поєднання елементів романтизму та реалізму.
Шевченка завжди хвилювала важка доля української жінки; саме у ранній період творчості ця тема була однією з провідних. Поема починається закликом-застереженням до усіх українських дівчат: “Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі – чужі люде, знущаються вами”. Важка, трагічна доля Катерини співзвучна долям багатьох українських дівчат. Нещасне кохання до москаля,
Як у моральному, так і в соціальному плані. Ніхто не допоможе Катерині, вона сама-самісінька в цілому світі, на чужині, зимою, із маленькою дитиною на руках.
Центральний образ поеми – Катерина – вродлива селянська дівчина. У неї карі оченята, чорні брови, біле личко, вона – “як квітка на полі”. Портрет Катерини змальований у фольклорних
Головній героїні властиві такі риси як щирість, чесність, відкритість, ніжність, чуйність та довірливість, що й погубило її.
Катерина кохає свого Йвана щиро, глибоко й вірно: “полюбила москалика, як знало серденько… ” Бідна дівчина вірить своєму коханому, сподівається на його повернення кожної миті, чекає його. Навіть народивши дитину, Катерина все ще вірить у повернення москаля. Нестямний вигук: “Що я наробила!” виривається з її уст, коли вона розуміє свою провину перед батьками.
Катерина завдала тяжкої образи своєму батькові та матері. Важко приголомшеній горем дівчині йти з рідного села, від найближчих їй людей, вона бере з-під вишні крихітку рідної землі й ховає в хустину коло серця. Катерині соромно просити милостиню, але вона просить, бо треба годувати дитину. До самої сцени зустрічі Катерини з Іваном у неї є якась надія, вона живе сподіваннями, але “відцурався батько сина”, і вже немає ніякого виходу, ніякої надії.
Збагнувши це, Катерина кидає дитину на дорозі й кінчає життя самогубством.
Батьки Катерини передбачали трагедію, застерігали свою доньку. І мати, і батько люблять свою дитину. їм боляче, що Катерина так учинила. Ненька, “як мертва, на діл повалилась”. У промові матері і ніжні, чуйні слова, і прокляття.
Батько мовчазний, суворий, йому теж боляче, але він мовчить, приголомшений своїм горем.
Москаль із самого початку постає перед нами брутальною, морально розбещеною людиною. Його обіцянка повернутися, напевно, вже не перша. І тому зрозуміло, що Катерина була для нього лише іграшкою, розвагою на деякий час. Двічі Іван одвертається від свого сина.
Це не людина і навіть не тварина, бо й тварини не кидають своїх дітей на призволяще.
У трагедії однієї дівчини Шевченко зумів побачити й показати трагедію всього народу. Враховуючи історичний контекст, можна розглядати поему “Катерина” не тільки як соціально-побутовий твір, але як твір філософський. Із цієї точки зору образ Катерини, її доля символізують долю України. Катерину зганьбив не просто панич, а москаль, тобто чужинець, він поводиться з нею, як завойовник. Це наштовхує на аналогії суспільно-політичного плану. Україна у XIX столітті також була в ролі підневільної.
Москалі-завойовники поводилися там як господарі. Доля Катерини багато в чому нагадує страдницький шлях України, яка уявлялась Шевченкові жінкою-покриткою, вигнаною з власної хати.