Наше життя мінливе – моменти щастя й суму. Як правило, людина хоче продовжити мить радості, але ми не владні над часом. Все гарне коли-небудь закінчується, починається щось нове, адже від долі не втечеш, і хто знає, що буде завтра.
Тому в таких випадках ми говоримо, що час розставить усе на свої місця.
Для кожного періоду життя в людини є своє відношення вчасно. У дитинстві нам здається, що час тягнеться занадто довго. Нам хочеться скоріше стати дорослими, влаштуватися на роботу, створити сім’ю. Замолоду ми вже небагато усвідомлюємо
А в старості? У старості деякі люди просто спокійно доживають своє століття. Мені здається, що життя можна зрівняти з годинниками: у дитинстві намагаємося прискорити час, тобто заводимо годинники, а потім уже неможливо їх зупинити.
Олександр Сергійович Пушкін чітко відобразив у вірші “Віз життя” мінливість нелегкого буття. В автора час доби асоціюється з періодами життя:
З ранку сідаємо ми у віз
Кричимо: пішов!…
Але опівдні немає вуж тої відваги;
Кричимо: легше, дурило!
Надвечір ми звикли до неї
А час жене коней.
На мій погляд, час – мудрий порадник і наставник, тому не слід квапити події, нехай усе буде, як задумано долею!