Хвилюючих добутків великого поета є його вірш “Квітка”.
На створення цього добутку автора наштовхнув усього лише невелика висохла квітка, випадково побачений їм серед сторінок якоїсь книги. Усього лише квітка – “засохлий, бездиханний”, колись кимсь забутий і невідомо скільки пролежавший тут. Але яку буру почуттів він відразу ж викликав у душі поета! Який “мечтою дивної” наповнилося його серце! Доля самотньої квітки зв’язалася в його уяві з долею тої невідомої людини, що зірвав і поклав його тут.
Автор замислюється
Адже ця квітка колись цвіла в якихось невідомих краях (а може бути, і зовсім близько, та й не так уже давно). Чи довго довелося йому радувати погляди людей? Або він так і не встиг розкритися у всій своїй вроді, коли був зірваний і покладений у книгу? І напевно, покладений не випадково:
На пам’ять ніжного ль свиданья,
Або розлуки фатальний…
Поет задається питанням, і ми немов бачимо перед собою молоду пару, охоплену ніжним почуттям. Можливо, ця квітка для когось став символом любові
Бути може, назавжди? І все, що залишилося на пам’ять про улюблений або улюбленої, – ця маленька квітка, знак несправдженої надії, розбитої мрії.
Але можливо, він просто був зірваний замисленою рукою людини, що самотньо гуляє “у тиші полів, у тіні лісовий”. Зірвано й покладений сюди просто так, без усякої думки, випадково. І відразу забутий. А людина пішла далі, він живе своїм життям, що жодним чином не пов’язана з коротким життям польової квітки.
Де та людина? Яка його доля?
И чи живий той, і та чи жива?
И нині де їхній куточок?
Доторкнувшись до зів’ялої квітки, автор немов доторкнувся до життя й долі його людини, що зірвало. І він уже почуває себе частиною цієї долі. Випадковий перехожий або закохана пара – вони вже не чужі для поета, він уже тісно пов’язаний з ними. Що за життя чекає їх спереду?
Бути може, це хтось знайомий, близький йому, той, хто перебуває десь поруч. А може, тих, хто
Залишив цю квітку, цей шматочок свого життя тут, у цій книзі, – може, їх давно вже ні,
…уже вони зів’янули,
Як ця невідома квітка?
От яке хвилювання випробовує поет, намагаючись угадати долю людей, про існування яких ще мить тому назад нічого не знав. І лише маленька засохла квітка, кимсь “забутий у книзі”…
Це тільки один вірш великого поета, один невеликий епізод. Але скільки думки й почуття в ньому! І на якій би сторінці ми не відкрили збірник віршів А. С. Пушкіна, яку б рядок з величезного числа його добутків ми не прочитали, ми завжди буде захоплювати й дивувати майстерність поета, краса його вірша, глибина його почуттів, велич його думок.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)