Відомий колумбійський письменник, лауреат Нобелівської премії 1982 року Габріель Гарсіа Маркес вважається одним з найяскравіших представників магічного реалізму. У своїх творах письменник яскраво та глибоко висвітлює дух культури народів Південної Америки, розкриває самобутні і незвичайні уявлення про оточуючий світ жителів цього континенту і відтворює так звану “поезію буднів”, яка виникла у латиноамериканській літературі.
Найпочеснішу літературну премію Г. Маркесу присудили за “за романи й оповідання, в яких фантастичні
У цьому оповіданні йде мова про раптове появлення у невеличкому рибацькому селищі справжнього ангела, який мав вигляд дуже старої людини з великими крилами. “На ньому був жебрацький одяг. Кілька пучків волосся невизначеного кольору прилипло до голого черепу, в роті майже не залишилося зубів, і у всій
Дуже дивує те, як байдуже поставилися до появи цієї незвичайної істоти мешканці селища. Пелайо і Елісенда, на садибу яких потрапив старий ангел, на ніч просто закрили його в курнику. Сусідка, яка вважалася знавцем цього і потойбічного світу, висловила припущення, що ангел прийшов за дитиною Елісенди, яка в той час важко хворіла.
Але звинувачення відпало вже зранку, коли “наступного дня дитина прокинулася і попросила їсти, а жар у неї спав”. Майже одразу і старі і малі жителі селища вже юрбилися біля курника: “Вони витріщалися на ангела без будь-якого душевного трепету і просували в дірки дротяної сітки шматочки хліба, ніби це була тварина із зоопарку, а не небесне створіння”. Дивовижно, адже люди відчували диво не від появи ангела на землі, а лише від його зовнішнього вигляду.
На ангела, який потрапив у полон, йшли подивитися рибалки та їх родичі з усіх кінців селища. Невиліковно хворі та каліки безсовісно вимагали у нього швидкого зцілення.
Елісенді “прийшло в голову обгородити його парканом і за вхід брати п’ять сентаво з кожного, хто захоче подивитися на ангела”. Пелайо з Елісендою таким чином вдалося заробити на старому чималу суму грошей, і “менш, ніж за тиждень, вони заповнили мідяками всі посудини, які мали в будинку, а черги охочих подивитися на живого ангела не видно було кінця”. На зароблені гроші подружжя перебудувало свій дім. Пелайо з Елісендою зробили його двоповерховим, прибудували балкон, заклали садочок, а на вікна поставили залізні грати – це щоб не залітали ангели! Єдине, що господарі не наважились перебудувати, це курник, в якому так і жив полонений ангел.
Лише іноді, щоб позбутися від гострого запаху курячого посліду, який стояв у всіх закутках курника, подружжя мило приміщення з хлоркою і обкурювало всередині. А мешканці селища, досхочу надивившись на ангела, швидко про нього забули і переключили свою увагу на жінку-павука, що прибула з ярмарковим атракціоном, на нове видовище, яке з’явилося до того часу в селищі, на диво, яке вони не відокремлювали від дива приходу на землю старого ангела.
А забутий ангел ще кілька років прожив у курнику Пелайо, доки той зовсім не розвалився. Старому з великими крилами нікуди було податися, і він постійно тинявся двором, витоптуючи город, заходив до спальні, де отримував по спині віником, або несподівано з’являвся на кухні, де заважав господині готувати їжу. “Елісенда у відчаї плакала і бідкалася, що їй вже не під силу жити в цьому пеклі, повному ангелів”. Останньою зимою ангел тяжко захворів, але з приходом весни він все ж таки вилікувався і знайшов у собі сили піднятися до небі, де і зник над морським горизонтом.
Навіщо ж ангел прилітав у це селище до цих бездушних селян, і чому ж він відлетів? На мій погляд, автор оповідання за допомогою образу Божого посланця намагався нагадати жорстоким людям, що не все в їх житті повинно зводитися лише до вигоди і до матеріальних цінностей, що в житті людини повинне знаходитися місце і для дива. Про це свідчить і все те, що було створено ангелом у селі, все те, що рибалки та їх родини сприйняли, як глузування: “сліпий стариган, який приволік видали в пошуках зцілення, зору не придбав, зате в нього виросли три нових зуба.
Паралітик так і не встав на ноги, але ледь не виграв у лотерею, а у прокаженого проросли з виразок соняхи”. Меркантильні, жорстокі і бездуховні люди не змогли зрозуміти ці дива. Та й не заслуговують вони на диво, і тому ангел кидає грішну землю і відправляється до неба – більш справедливого і вічного.
Фінал оповідання Г. Маркеса “Стариган з крилами” сприймається як застереження читачів від людей, які живуть без співчуття і любові, без поезії і духовності, від людей, від яких відвертаються ангели, тому що таке жорстоке суспільство приречене на загибель.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)