Думаю ніхто не заперечить, що проза письменика Г. Г. Маркеса, родом із Колубмії, є по справжньому повчальною та філософською. 1972 р. він написав оповідання притчу “Стариган із крилами”. Коментарі по більшій мірі у книзі від автора відсутні.
Габріель Маркес не описує та не оцінює події і людську поведінку. Автор дає шанс читачам думати і додумувати. Одного сумного непогожого дня житель латиноамериканського поселення – селянин Пелайо, прийшовши з риболовлі, помітив що хтось упав лицем у багнюку на його подвір’ї. Це був старий дідусь.
Через великі крила чоловік був не взмозі підвестись і стояти на ногах. Зляканий селянин побіг до своєї дружини Елісенду. В цей час вона ставила компрес хворій дитині. Крилатий дідусь сильно налякав дружину.
Пара на якийсь час завмерла, оглядаючи неймовірну подобу старого. У нього були великі достатньо кумедні крила, а сам він виглядав як лисий жебрак. Бруд стікав з його чола. Алеце огидне видовище у Пелайо і Елісенду не викликало ані трохи жалощів. Спочатку сім’я гадала, що чоловік це потерпілий одного з пароплавів, які знаходяться неподалік від їхнього дому.
Але згодом сусідка припустила,
На світанку хлопчик почав видужувати, жар спав. Пара вирішила випустити ангела, вручивши йому запас їжі та питної води. Але янгол виявився занадто слабким, щоб відправитись у дорогу та й на крилах у нього практично не було пір’я.
Селяни часто стали збиратися біля клітки в надії побачити істоту з небес. Пелайо і Елісенду почали брати плату за можливість побачити їхнього нового друга.