У Москву Пушкін змушений був прибути в цей час за наказом пануючи Миколи I. Будучи ще великим князем, Микола I почув з вуст брата, імператора Олександра I, оцінку Пушкіна: ” чиПрочитав ти “Руслана й Людмилу”? Автор служить по колегії іноземних справ, – це ледар, обдарований великим талантом”. Вступивши на престол і розправившись із декабристами, Микола I дав клятву: “Революція на порозі Росії.
Клянуся вона не проникне до нас, поки я збережу подих життя”. Микола I змушений був піти на примирення із заколотним поетом. Бенкендорф
Пушкіна доставили в Кремль прямо з дороги, неголеним, покритим дорожнім пилом. У великому кабінеті Чудова палацу зустрілися поет і цар. Аудієнція тривала більше двох годин. Микола I запитав: – Пушкіна, чи прийняв би ти участь в 14 грудня, якщо б був у Петербурзі? – Неодмінно, государ, всі друзі мої були в змові, і я не міг би не брати участь у ньому. Одна лише відсутність урятувала мене… – відповів Пушкін. – Досить ти подурачился,-
Ти будеш надсилати до мене все, що складеш; відтепер я сам буду твоїм цензором. Царська цензура виявилася для поета новим найтяжчим ярмом
З рук самодержця Пушкін одержав лише напівволю. 12 вересня 1826 р. Пушкін уперше відвідав Великий театр. Ішла п’єса А. А. Шаховского “Аристофан” за участю М. С. Щепкина. “Коли Пушкін увійшов у партер Великого театру, – розповідали сучасники, – миттєво пронісся по всьому театрі говір, що повторював його ім’я: всі погляди, все увага звернулися на нього…”. 16 вересня поет відвідав народну гулянку на честь коронації Миколи I на Дівочому Полі, у Новодівочого монастиря. На “царське частування” зібралося 200 тисяч чоловік
Грало 20 оркестрів. Пушкіна привіз із собою в Москву “Бориса Годунова”. Він багато разів читав цю трагедію в друзів – Соболевського, В’яземського, Баратинського, у себе в готелі. Вона зробила на них незабутнє враження.
У Москві Пушкін знайомить зі членами “Суспільства любомудрів” белетристом В. Ф. Одоєвським, поетом Д. В. Веневітіновим і іншими. Якось зайшло мовлення про випуск журналу на противагу “Синові батьківщини”, що издавались реакційними журналістами Ф. В. Булгариним і Н. И. Гречем. Ідея довелася по душі “Суспільству”, і редактором нового двотижневого “Московського вісника” вибрали М. П. Погодина. У першому номері “Московського вісника” була надрукована сцена з “Бориса Годунова” – “Ніч.
Келія в Чудовом монастирі”.
У шумній, суєтній Москві поетові часто пригадувалося тихе Михайловское. Згадалася нянька Орися Родіонівна, що плакала ридма, коли фельдъегерь відвозив його з Михайлівського в Москву. Уявляючи собі як вона стурбована, хвилюється, Пушкін писала: Подруга днів моїх суворих,
Голубка старезна моя! Одна в глухомані лісів соснових Давно. давно ти чекаєш мене. Ти під вікном своєї світлиці Горюєш, начебто на годинниках, И баряться поминутно спиці У твоїх наморщених руках
У першу річницю страти декабристів, прагнучи виразити своє співчуття, відданість і вірність справі декабристів, Пушкін створює добуток “Арион”. В основу його він поклав міф про порятунок дельфіном грецького поета й музиканта Ариона, прикривши в такий спосіб політичний зміст вірша:
Нас було багато на челне; Інші вітрило напружували, Інші дружно впирали Углиб потужні весла У тиші На кермо склонясь, наш кормщик розумний У молчанье правил важкий челн; А я – безтурботної віри полн Зім’яв з нальоту вихорь шумний… Вигин і кормщик і плавець! Лише я, таємничий співак, На берег викинутий грозою, И гімни колишні співаю И ризу вологу мою Сушу на сонце під скалою.
Значне громадське місце в пушкінську пору займав у Москві салон Зінаїди Волконській на Тверской, 14, у нинішньої площі Пушкіна. Коли Пушкін уперше з’явився в салоні, Зінаїда Волконська, вітаючи поета, проспівала романс на слова пушкінської елегії “Згасло денне світило”:
Шуми, шуми, слухняне вітрило, Хвилюйся під мною, похмурий океан… Пушкін підніс господарці салону поему “Цигани” і вірші: Серед неуважної Москви, При толках вісту й бостону, При бальному белькоті поголоски Ти любиш ігри Аполлона. Цариця муз і краси, Рукою ніжної тримаєш ти Чарівний скіпетр натхнень, И над замисленим чолом, Подвійним увінчаним вінком И в’ється й палає геній…
Повернувшись у Михайловское, Пушкін знову й знову переживав яскраві й хвилюючі враження двомісячного московського життя після шестирічного ув’язнення. З Михайлівський Пушкін писав В’яземському: ” Село мені прийшла якось по серцю. Є якась поетична насолода вернутися вільним у покинуту в’язницю. Ти знаєш, що я не корчу чутливість, але зустріч моєї двірні… і моєї няньки – їй-богу приємніше щекотит серце, чим слава, насолоди самолюбства, неуважності та ін.”.
Зимовим вечором 19 грудня 1826 р. Пушкін удруге після посилання вертається в Москву. Вертається вже вільно, без фельдъегеря поруч. І не по виклику пануючи, а по заклику серця й друзів
И от Пушкін знову в блискучому салоні Зінаїди Волконській, на прощальному вечорі, улаштованому нею на честь Марії Миколаївни Волконській, що їхала в далекий, суворий Сибір, до засудженого на каторгу чоловікові – декабристові. Волконська їхала на каторгу, до якої присуджені були два найближчих ліцейських друзі Пушкіна – И. И. Пущин і В. К. Кюхельбекер. Пушкіна написав вірш “Послання до в’язнів” і відправив їхнім декабристам з А. Г. Муравьевой, що також їхала слідом за М. Н. Волконській.
Пушкіна почав своє послання декабристам закликом “Прощальної пісні вихованців Царскосельского ліцею” – “Зберігаєте, про друзі, зберігаєте… У нещастя – горде терпенье…”:
У глибині сибірських руд Зберігаєте горде терпенье. Не пропаде ваша скорботна праця И дум високе стремленье. Нещастю вірна сестра, Надія в похмурому підземеллі Розбудить бадьорість і веселощі, Прийде бажана пора: Любов і приятельство до вас Дійдуть крізь похмурі затвори, Як у ваші каторжні нори Доходить мій вільний глас. Окови тяжкі впадуть, Темниці зваляться – і воля Вас прийме радісно у входу, И брати меч вам віддадуть
З А. Г. Муравьевой Пушкін передав И. И. Пущину інший вірш, написаний 13 грудня 1826 р., напередодні річниці дня повстання декабристів. Пушкіна нагадав у ньому Пущину, як той відвідав його самого, засланого поета, у Михайлівськім:
Мій перший друг, мій друг безцінний! И я долю благословив, Коли в мій двір відокремлений, Сумним снігом занесений Твій дзвіночок оголосив. Молю святе провиденье: Так голос мій душі твоєї Дарует те ж утешенье.
Так опромінить він заточенье Променем ліцейських ясних днів!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)