“Подорож з Петербурга в Москву” у художньому й ідеологічному контексті епохи

Хоча Радищев писав вірші, поеми, а також склав філософський трактат “Про людину, його смертності й безсмерті”, у пам’яті нащадків він залишився всього лише автором “Подорожі з Петербурга в Москву”. Цей Твір одержало досить невтішну характеристику в А. С. Пушкіна, що написав, що воно “причина його нещастя й слави, є дуже посередній добуток, не говорячи навіть про варварський склад”.

У Пушкіна, що по праву вважається творцем російської літературної мови, були досить вагомі підстави для настільки суворого вироку.

ЧиМожна

беззастережно затверджувати, що легкість, гладкість, гнучкість, плавна плинність і добірність мови Пушкіна – свідчення його безсумнівного достоїнства в порівнянні з мовою Державіна, Карамзина й Радищева? Бути може, праві ті, хто вважають стиль Пушкіна легковагим, а думка, виражену в характерній для нього вільній, розкутій формі, – плоскої й спрощеної? Безумовно, ні, однак у виправдання Радищева з його “варварським складом” приведемо два уривки з його вірша “Ода до друга моєму”:

Летить, мій друг, крилате століття,

У бездонну вічність усе валиться.

Уж день цей, година й мить протекла,

И

назад ніщо не вернеться ніколи.

Врода й молодість зів’янули,

Покрилися білизною власы,

Де нині сладостны годинники,

Що дух і тіло чарували зазавжди?

Такий усьому на світі доля:

Не вічно на кущу приваблює

Мастиста рожева квітка,

И сонце вдень лише просяє, але не в ніч.

Благання дарма ми зводимо:

Так принадність юного доброго років

Калечна старість не желет!

Ніде від їдкої не йдемо смерті ладь…

Якщо повернутися до “Подорожі з Петербурга в Москву”, те волаючі недоліки книги дійсно впадають в око. Повість являє собою збори розрізнених фрагментів, зв’язаних між собою лише назвами міст і сіл, повз які треба мандрівник. Міркування про кричущу несправедливість поміщиків, які не вважають своїх селян за людей, перемежовуються досить сумнівними міркуваннями із приводу деяких правил особистої гігієни.

Такі – по вираженню Достоєвського – “обривки й кінчики думок” сусідять із вільними перекладами із французьких просвітителів. Крім того, Радищев включив у повість свою оду “Вільність” і “Слово про Ломоносова”…

Радищев, бажаючи залучити публіку до свого твору, взяв за зразок модну в той час повість Лоренса Стерна “Сентиментальна подорож по Франції й Італії”, оригінальність якого полягає в тому, що Стерн добірно й дотепно дурив простодушного читача, розважаючи його дріб’язковими міркуваннями пр різнорідні й ніщо не зв’язаних між собою предметах. Вражає й торкає наївність Радищева, що хотів сховати за модною й привабливої – на його думку – формою всім відомі ідеї французьких просвітителів про рівність, виразивши їхнім пишномовним стилем: “Возопил я, нарешті, сице: людина народилася в мир дорівнює з усім іншим”. На жаль, повість Радищева вийшла у світло в 1790 році, після Великої французької революції, і потрапила, що називається, під гарячу руку імператриці.

Ознайомившись із нею, вона чомусь вирішила, що “автор цієї книги наповнений і заражений французькими оманами, усіляко шукає применшити повагу до влади”. Вона й поклала початок міфу про Радищева, сказавши про нього: “бунтівник гірше Пугачова”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

“Подорож з Петербурга в Москву” у художньому й ідеологічному контексті епохи