Вже маю збірник Афанасьєва, сам Бессонов мав під руками прекрасне збори билин Киреєвского, т. е. створено були умови для справді наукового вивчення як казки, і билини. Проте такого наукового вивчення ми працях Безсонова ще знаходимо. Він казковий Іван – представник язичницької Русі, що доводиться цілком фантастичними способами (на кшталт лжефилологического розбору імені “Іван” і характеристики розповсюдження даного вірусу), далі цей російський Іван входить у новий період свого життя – билинний.
Бессонов ототожнює цього збірного
Казковий Іван якимось чином виявляється представником кочовий Русі, а билинні герої уособлюють народ – світ образу і земщину. Спосіб викладу Безсонова – великий і великоваговий. Бессонов робить низку приватних зауважень, роблячи у своїй дуже багато найрізноманітніших помилок лінгвістичного, історичного
Взаємини билини й казок цікавило ще й представників міфологічної школи.
Питання жанру для мифологов або не мали актуального значення. У тому працях домінують проблеми минулого, досліджуваного у системі індоєвропейській теорії, про що ми скажемо трохи нижче. Але односторонній інтерес поваги минулому й тут призводить до нерозумінню справжнього.
Билина і казка об’єднуються спільністю походження.
У Ф. І. Буслаєва, теоретика епосу, немає сумнівів, що казка пішла від былины125.
Свій погляд на казку Буслаев коротко формулює знає лекцій, читаних наступникові царя. Приказка “Казка – складка, пісня – бувальщина” тут заперечується, адже й казка і пісня (т.
Е. билина) містять міфічну давнина, але казка через свою прозаїчної форми втратила і спотворила цю давнина. “Що не було коли понимаемо в піснях як бувальщина, як міф і вірування, то згодом, помалу спотворюючи, отримувало фантастичного характеру в прозаїчної формі казки”. Таке думка висловлював й О.
А. Котляревський. На діаметрально протилежної точки зору стояв теоретик казки А. М. Афанасьєв.
Для нею первинна не билина, саме казка. Афанасьєв вже дуже добре знає, що таке казка. Він, як ми бачили, зумів дати і класифікацію казки, він також побачив відмінність між казкою і легендою.
Але це він знає емпірично.
Теоретично для нього казка – найдавніший міф, і південь від казки пішли вже й билина, і легенда. Так стверджується субстанціональне єдність казки і билини: вони – різні щаблі історичного поступу. З іще більшої прямолінійністю цю думку висловив Шеппинг у статті “Космогонічне значення російських казок і билин”.
З цього запитання про співвідношенні казки і билини кілька особливу позицію займає Про. Міллер.
У його “Розборі казок Афанасьєва”, заперечуючи Аксакову, яке вважало, що казка і билина спочатку різні, і навіть Буслаеву, провідному казку від билини, і Афанасьєву, провідному билину від казки, він стверджує, як і казка, і билина мають єдиний першоджерело, саме пісня, притому “міфічну пісня. З цієї міфічної пісні пішли й казка, і билина. Отже, бачимо, що спроби історичного вивчення казки у його формах, у яких вона вироблялося прибічниками так званої теорії “офіційної народності” і з інших позицій – представниками міфологічної школи, не призводять до ясності щодо сутності казки.
Основне питання, запитання про ставлення казки до билині, дозволяється в діаметрально протилежних напрямах представниками одному й тому школи. Єдине, що було, – це емпіричне розуміння й казки, і билини як особливих жанрів.
Але теоретично вони знову об’єднуються, що свідчить про нерозумінні специфіки кожного з цих жанрів. Після “мифологов” довгий час немає зсуву у сенсі казки. Вивчення казки кілька завмирає, поступаючись місцем вивченню билин.
Ні демократична фольклористика 1960-х років, яка цінувала у фольклорі насамперед, його ідейну спрямованість, ні історична школа, дорожившая у фольклорі історичними відповідниками, не внесли нового континенту в розуміння казки як жанру. Наукова значущість питання усвідомлювалася. Вважалося можливим вивчення історії й казки поза питання форму і поетику.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)