П’єса “Наталка Полтавка” народилася із любові її автора до театру. Іван Котляревський не лише в душі був актором, він чудово грав комічні ролі у п’єсах, які ставилися в будинку полтавського генерал-губернатора. За природний хист Котляревського 1816 року призначили головним директором Полтавського театру. А через два роки на сцені театру з’явився актор Щепкін, котрий на той час був кріпосним актором харківської трупи Штейна. Саме на час роботи видатного актора в Полтаві Іван Котляревський написав два драматичних твори – “Наталка
П’єси були настільки вдалими, що й пізніше Щепкін продовжував грати ролі у виставах Котляревського уже на сценах російських театрів.
Іван Котляревський був істинним патріотом – і не лише тому, що писав свої твори народною українською мовою, започаткувавши нову добу в історії української літератури, а ще й тому, що безмежно любив усе українське. Він із щирою прихильністю і ніжним теплом, з тонким розумінням народної душі ставився до побуту українського народу. “Наталка Полтавка” стала гідною відповіддю на недолугу оперету російського письменника князя
Сюжет п’єси “Наталка Полтавка” простий, не обтяжений великою кількістю інтриг, можливо, надміру сентиментальний. Полтавська дівчина Наталка кохає Петра, бідного наймита, що пішов з Полтави на заробітки. її мати, вдова Терпелиха, втомилася від убогості й злиднів. Вона щиро бажає щастя своїй єдиній доньці.
Вона любить і поважає Петра за вихованість і працьовитість. Але ж він пішов невідомо куди, а тут до Наталки сватається грамотний і заможний чоловік – возний. Наталка кохає лише Петра і відкрито про це говорить возному. Але він, зачарований дівочою вродою, щирістю і доброчесністю, на це не зважає. Мати переконує дочку дати згоду сватам, і Наталка погоджується.
Саме тоді у Полтаві з’являється Петро. Він почув новину і дуже засмутився. Наталка й собі, дізнавшись про повернення Петра, просить матір відмінити весілля.
Але Терпелиха проти: так все добре складалося, і звідки взявся той колишній наймит. Петро у свою чергу продемонстрував зразок вихованості і шляхетності. Він готовий відступитися від коханої дівчини, якщо мати не схвалює їхнього шлюбу.
Зароблені гроші він віддає Наталці, щоб їй ніколи в житті возний не докоряв бідністю. Цей учинок юнака настільки приголомшив возного, що він сам попросив Терпелиху благословити Петра і Наталку: “Благослови дітей своїх щастям і здоров’ям. Я одказуюсь от Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владініє з тим, щоб зробив її благополучною”. Тепер уже всі захоплені вчинком возного.
Микола – товариш Петра – виголошує: “От такові-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватається”.
Образ возного виписаний з легким гумором. Він трохи відбився від народного грунту зовнішньою поведінкою та штучною мовою. Однак у глибині душі він зберігає головні риси української вдачі.
Та найбільшою прикметою “Наталки Полтавки” є сентименталізм, який на ту пору був модним напрямом у західноєвропейській та російській літературах. Він вимагав від письменника особливого підходу до висвітлення почуттів своїх героїв, а також до сили та глибини почувань. На щастя, сентименталізм Котляревського природній, не надуманий і випливає з характеру та вдачі української душі. Навіть ідеалізація його героїв не виходить за межі дійсної можливості.
Це саме той яскравий приклад в літературі, коли образи, створені автором, свідчать про те, що Котляревський – не лише письменник з літературним талантом, а й людини з гарною, шляхетною вдачею. Оцінив Котляревського як письменника і людину Т. Шевченко. У поемі “На вічну пам’ять Котляревському” він звертається до нього словами “праведная душе”, визнає велике значення його творчості й запевняє: “Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди, поки сонце з неба сяє, тебе не забудуть”.