З давніх-давен на Україні початок жнив був святом для селян. З одного боку, жнива – це важка праця, але з іншого – зібраний врожай годував родину цілий рік. Тому народ завжди поважав працьовиту людину, а зневажав ледарів.
Героїня оповідання Т. Бордуляка вперше у своєму житті збирається на жнива: “Она мала перший раз в своїм життю йти в поле жати, і вже страх як з великою нетерпеливістю очікувала вона того ранку… ” Для Парані початок жнив був не просто святом, адже дівчинка відчувала себе дорослою, а в чотирнадцять років це так важливо:
Коли женці прийшли на поле, для Парані настав найвідповідальніший момент. Дівчина мала усім довести, що вміє працювати. І це їй вдалось: “Параня стала завзятущо жати… Що набере жменю стебел, то серпом чах! – і кладе позад себе на сніп… ” Цілий день працювала дівчина, не відстаючи від дорослих.
Бажання Парані не бути гіршою за старших було зрозумілим, бо повагу оточуючих можна заробити, тільки працюючи. Дійшов час і до відпочинку. Дівчинка втомилась, але втома була приємною, бо сьогодні Параня стала по-справжньому вродливою.
Адже врода людська в повній мірі виявляється тільки у праці.