Антикріпосницька направленість простежується і в повістях Т. Шевченка, написаних російською мовою. Коли саме поет почав працювати над повістями, конкретних даних немає, можливо це було ще до арешту 1850 р. Але повісті “Наймичка” і “Варнак” датуються 1844-1845 р., можливо, з обережності. Після смерті Миколи І Шевченко відмовився від фіктивних дат і не приховував від друзів, що пише повісті, підписуючи їх “Кобзар Дармограй”. За життя автора повісті так і не були надруковані.
Після смерті Шевченка рукописи цих творів знаходились у
У повісті “Наймичка” поет продовжує розкриття образу жінки-матері вкріпосному суспільстві. Його наймичка Лукія виявляє моральну стійкість, вдруге зустрівшись зі своїм спокусником. У ліричних відступах, які органічно входять у композицію, автор виражає ставлення до зображуваних подій, вболіває за долю героїні, підносить гуманність і благородство простих людей-трудівників. Повісті “Варнак” і “Княгиня” теж містять виразні антикріпосницькі мотиви.
Єдиною з повістей Т. Шевченка, де дія відбувається не в Україні, е повість “Несчастный”. Автор показує, як формується характер людини в умовах існуючої дійсності, що призводить до морального звиродніння і падіння. Найбільша повірть Шевченка “Прогулка с удовольствием и не без морали” засуджує антинародний характер кріпосницького суспільства. Прийом подорожі, вжитий у творі, відкрив можливості для широкого показу життя різних соціальних груп населення самодержавної Росії. А у повістях “Художник” та “Музикант” Шевченко порушує проблему становища митця в кріпосному суспільстві.
Повість “Художник” містить міркування автора про до л і видатних митців минулого. На його думку, талант не може розвинутися повно в умовах експлуататорського ладу, бо гноблення у всіх його проявах перешкоджає мистецтву. Повість знайомить нас з трагічною долею талановитого юнака, вихідця з народу.
Твір автобіографічний, у ньому використано багато фактів з життя самого Т. Г. Шевченка та його видатних сучасників. Друга частина повісті являє собою листи героя до оповідача. Така форма викладу допомагає краще розкрити образ головного героя у його творчому зростанні. Тут також містяться автобіографічні елементи, що перемежовуються з авторським вимислом. Образ кріпосного художника приваблює своєю чистотою і благородством.
До нього з симпатією ставляться і оповідач, і такі видатні особистості, як Венеціанов та Брюллов. Навіть зовнішність юнака викликає симпатію: ^олго я держал рисунок в руках и любовался запачканным лицомявтора. В неправильном и худощавом лице его было что-то привлекательное, особенно в глазах, умных и кротких, как у девочки”.
Незвичайна зовнішність юного художника відразу впала в очі і Карлу Брюллову: “Физиономия его мне нравится – не крепостная”. Але найбільше вразив великого майстра надзвичайний талант хлопчика-кріпака. Становлення цього таланту е водночас становленням особистості юного художника.
Його цікавив не лише живопис, який просто був частиною його єства. Хлопчика цікавили література і театр, він дуже швидко з несміливого підлітка-кріпака перетворився на освічену, ерудовану людину. Вражає благородство юнака у ставленні до його приятеля Демського. Він із власних коштів заплатив за квартиру помираючого приятеля, за свої гроші поховав його. А яке благородство виявив герой у ставленні до дівчини-сироти Паші!
Дізнавшись про те, що Пашу скривджено негідником мічманом, художник врятовує дівчину від безчестя, одружившись з нею. Водночас поглиблюється конфлікт талановитої людини з навколишнім оточенням. Спочатку художника не допускають до конкурсу в Академії, а потім вів змушений стати ремісником, щоб утримувати сім’ю.. “…Пропавший человек, ничего больше, – говорить про художника Михайлов. – Сначала он повторял все свою “Весталку”, и повторял до того, что и на толкучем перестали брать его копии; потом принялся раскрашивать литографии для магазинов, а теперь не знаю, что он делает.
Вероятно, пишет портреты по целковому с рыла”. Нестерпні умови життя призвели до загибелі таланту, внаслідок чого художник божеволіє й помирає. У повісті “Художник” Тарас Шевченко розкрив також образи своїх сучасників, художників Венеціанова і Брюллова, які сприяли викупу героя твору, кріпосного художника, з панської неволі. Для змалювання цих видатних особистостей свого часу автор використав автобіографічні дані і відомі йому факти з життя митців. Олексія Гавриловича Венеціанова Шевченко характеризує як “человеколюбца-художника”, який звершив “великодушные подвиги на поприще искусства”.
Саме до нього звертається за порадою оповідач, як до людини, яка вже не раз мала справу з кріпосниками з метою викупу талановитих художників; 3 усіх скрутних ситуацій Венеціанов “выходил с честью”. Таи сталося і цього разу: просидівши годину у передпокої поміщика, Олексій Гаврилович домовився про викуп юного художника. Більш повно розкрито образ Карла Павловича Брюллова, якого, за прикладом Василя Жуковського, сучасники називали Карлом Великим.
Брюллов завжди підтримував молодих художників. Для нього не існувало соціальної нерівності, а мав значення лише талант. Іноді він навіть обідав зі своїми учнями в недорогому ресторані, бо “ему нравилось, как истинному артисту, наше разнохарактерное общество”. Учні вважали Брюллова надзвичайною людиною, здатною відмовитись від аристократичної розкоші заради спілкування з друзями.
Отже, слід відзначити, що у повістях Т. Шевченка подано глибоку соціальну мотивацію взаємин між персонажами, широко змальовано соціально-побутовий фон. Деякі повісті перегукуються з соціально-побутовими поемами Кобзаря, але є цілком оригінальними. Образи ж повістей переконливо доводять, що головною причиною морального звиродніння поміщицького середовища є неробство і паразитизм.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)