Я худий, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, наречений у хрещенні Василем, росіянином ім’ям Володимир, батьком коханим і матір’ю своею з роду Мономахов… і християнських заради людей, ськільки їх дотримав по милості своєї й по батьківській молитві від всіх лих! Сидячи на санях, помисил я в душі своєї й похвалив бога, що мене, грішного, дотепер зберіг. Так діти мої або інший хто, слухаючи цю грамотцу, не посмейтеся, але кому з дітей моїх вона буде люба, нехай приміть її в серце своє, і не стане лінуватися, а буде трудитися…
Насамперед,
Усього ж більше вбогих не забувайте, але, наськільки можете, під силу годуєте й подавайте сироті й удовицю виправдуйте самі, а не давайте сильним губити людини. Ні правого, не винного не вбивайте й не веліть убити його; якщо й буде винний смерті, то не губите ніякої християнської душі. Говорячи що-небудь, дурн або гарне, не кляніться Богом, не хреститеся, тому що немає тобі в цьому ніякого нестатку.
Якщо ж вам прийдется хрест цілувати братії або кому-небудь, те, перевіривши серце своє, на
Єписькопів, попів і ігуменів шануєте, і з любов’ю приймайте від них благословення, і не усувайтеся від них…Паче ж усього гордості не майте в серце й у розумі, але ськажемо: смертні ми, сьогодні живі, а завтра в труні; все це, що ти нам дав, не наше, але твоє, доручив нам це на небагато днів…
Старих шануєте, як батька, а молодих, як братів. У будинку своєму не лінуєтеся, але за всім самі спостерігайте; не покладайтеся на тіуна або на отрока, щоб не посміялися прихожі до вас, ні над будинком вашим, ні над обідом вашим.
На війну йдучи, не лінуєтеся, не покладайтеся на воєвод; ні питву, ні їжі не віддавайтеся, ні спанью; сторожів самі призначайте, і вночі, розставивши стражу з усіх боків, біля воїнів лягаєте, а вставайте рано; а зброю не знімайте із себе поспіхом, не оглянувшись по лінощам, раптово ж людина гине.
Неправди остерігайтеся, і пияцтва, і блуду, від того адже душу гине й тіло. Куди б ви не тримали шлях по своїх землях, не давайте отрокам заподіяти шкоду ні своїм, ні чужим, ні селам, ні посівам, щоб стали проклинати вас. Куди ж підете й де зупинитеся, напоїте й нагодуєте жебрака, більше ж усього шануєте гостя, звідки б до вас не прийшов, чи простолюдин, чи знатний, або посол; якщо не можете ушанувати його подарунком, – те їжею й питвом: тому що вони, проходячи, прославлять людини по всіх землях, або добрим, або злим.
Хворого відвідаєте, небіжчика проводите, тому що всі ми смертні…
Дружину свою любите, але не давайте їм влади над собою. А от вам і основа всьому: страх Божий майте вище всього.
Що вмієте добре, те не забувайте, а чого не вмієте, тому вчитеся – як мій батько, будинку сидячи, знав п’ять мов…Добро ж творячи не лінуєтеся…
(З “Повчання Володимира Мономаха”)
Повчання Володимира Мономаха
Повчання Володимира Мономаха // Пам’ятники літератури Древньої Русі XI – початку XII століття. М., 1978. С. 393-401.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)