Творчість Лесі Українки вражає насамперед силою її жіночого духу, ну і, звичайно, унікальністю художнього таланту. За мужністю й полум’яністю своєї поезії вона перевершила багатьох чоловіків, залишаючись усе тією ж чутливою, ніжною жінкою. Доля знущалася над нею, а Лариса “сміялася крізь сльози” і “сподівалася без надії”.
Так, у пошуках сили й боротьбі з невиліковною на той час хворобою сухоти, видатна поетеса створювала свої шедеври, що дивують своїм оптимізмом, вірою у щастя, природністю, невимушеною щирістю в любові.
“Весняною”
Динамізм, легкість, безмежність “Лесиної” весни відчувається з перших рядків. Унікальні метафоричні епітети “зелений шум”, “веселая луна” розширюють гаму позавіршових емоцій. Контраст людського буття й природи виражений її станом: “хвора й самотна”.
Я думала: “Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна”.
Але як істинний романтик (точніше неоромантик), Леся Українка віддається повному єднанню з природою, її внутрішній світ гармоніює зі світом природи. Її лірична героїня починає помічати незначні деталі, без яких миттю раніше відчувала себе обділеною і покинутою: цвіт яблуні, спів вітру і пташок.
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
І серце її наповнюється світлим відчуттям вдячності за все, що принесла в її життя природа весни.
Отже, Леся Українка внесла в українську літературу небувалу свіжість свого мужнього жіночого серця і зламала назавжди стереотип “слабкої жінки”, встановивши замість нього монумент природної краси й досконалості.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)